– Я її просила сто разів, сердилася. Кажу: приїжджай, нам потрібна ти, – телефонує Ірина.

Плаче. 40 днів тому поховала матір Світлану Павлівну. Вона 15 років доглядала в Італії літніх людей. Мріяла зібрати суму на великий будинок.

– Я сама двох дітей на ноги підняла, бо з чоловіком розійшлися. Мала депресію. Грошей не вистачало, працювала ночами. Для дітей доводилося няньку наймати. Просила маму вернутися. Марно. За роки заробітків була вдома тричі. Внука меншого тільки по Skype бачила.

Торік восени Світлана Павлівна таки повернулася в Україну. Купила особняк біля Львова. Аби вистачило на ремонт – продала свою однокімнатну квартиру. Доньку з онуками оселила з собою. А за місяць стався інсульт.

– Продаватиму дім, – каже Ірина. – За комуналку вже 10 тисяч набігло. Це ж дві мої зарплати. Та і на роботу дорого добиратися. Зрештою, дім занадто великий для нас. Радію лише з одного.

– З чого? – запитую.

– Мама не побачить, як продаю її мрію

×