– Віктор Петрович мені як брат. Не побоявся за мою дитину на кримінал піти, – каже знайомий Іван.

За містом має пасіку і приватну садибу. Пускає туди подобово туристів і продає мед. Віктор Петрович – його друг дитинства. Разом училися в школі. Друг став відомим юристом.

– Ми з Вітьком малими дали клятву – дружити до гробу. Так і є – виручаємо один одного завжди. Треба було моїй дочці на юридичний вступити – Вітя допоміг. Бали у сертифікаті в неї низькі, але він подзвонив кому треба і дитина – студент.

Після закінчення університету дочка Івана не могла знайти роботу. Знову знадобилися зв'язки друга дитинства. За посаду помічника прокурора в райцентрі той запросив 5 тисяч доларів. Домовився з потрібними людьми.

– Продав половину пасіки й стару машину, – розповідав Іван. – Але якби не по знайомству, то було б іще дорожче.

Минулого місяця Віктор Петрович помер. Лікарі сказали: серцева недостатність. На похороні Іван плакав і обіцяв допомагати осиротілим дітям друга.

Незабаром доньку пасічника звільнили з роботи. За неї ніхто не заступився.

– Піду до вдови, – каже Іван. – Хай віддає ті п'ять тисяч доларів. Договір був такий: робота – дитині, Віті – гроші. Та і дружити ми клялися тільки до гробу.

×