воскресенье, 06 ноября 2016 09:10
Олена Павлова
Олена Павлова
Олена Павлова

Небезпечна надія

– Якщо спалили худу людину, дим був світліший. Якщо жиру було багато – темний, – розповідає екскурсовод. – Також за кольором диму в'язні визначали, в якому з крематоріїв спалюють тіла.

На фестивалі "Молодість" показують документальний фільм українця Сергія Лозниці "Аустерліц". Знімав її в перетворених на музеї колишніх нацистських концтаборах. Камера довго стоїть непорушно, фіксує потік туристів. Ті тиняються з пляшечками води, перекушують канапками й багато фотографуються.

"Ось крематорій на чотири-шість трупів. Тут спалили тисячі людей". Селфі.

"Ось стовп, де прив'язували полонених і залишали вмирати". Обійняли стовп, селфі.

От напис Arbeit macht frei. Селфі.

Натовп знову став головним героєм фільму Сергія Лозниці. Картина чорно-біла і дуже статична. Режисер традиційно не дає оцінок. Лінійного сюжету немає і мимоволі починаєш розглядати людей. Їхні чорні окуляри й білі шорти. Татуювання. Треновані тіла чи зайві кілограми. Вчитуєшся в написи на футболках – а вони наче знущаються: "Сьогодні твій щасливий день", "Просто байдуже", "Пляж Какао".

І тільки слова гідів пробирають до кісток: "Знищити треба було багато людей, а кулі були дорогі. Тому їх діставали з тіл і використовували ще раз". "Першим завданням наглядачів було прибрати трупи попередників. Тож вони знали, що на них чекає".

Цей фільм – про спокійних ситих людей, що сновигають місцями колишніх тортур. Про пам'ять – хай навіть у гігабайтах фото, які ніхто потім не переглядатиме. А також про надію, яку варто полишити всякому, хто сюди входить.

"Надія – небезпечне відчуття, – каже гід. – Наглядачі її спеціально підтримували. Бо полонені, що сподівалися повернутися до своїх родин, не повставали. Усі бунти починали ті, хто не мав надії зовсім".

Сейчас вы читаете новость «Небезпечна надія». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода