У 2004 році тодішня російська опозиція та вся світова спільнота дивились на Помаранчеву революцію із великими сподіваннями. Сьогодні ж мешканці РФ самі показують приклад, як потрібно боротися із режимом, відстоюючи власні конституційні права та свободи.
Є достатньо яскравих прикладів, де суспільство, попри численні заборони, а подекуди навіть загрози фізичного знищення, продовжує відстоювати власну громадянську позицію. За минулий рік під час масових заворушень проти режиму чинного президента Сирії Асада Башара, лише за офіційними даними, загинули понад 5000 протестувальників. Однак виступи продовжують набирати обертів. А насилля з боку правлячого режиму стимулює громадян до більш масштабних проявів непокори.
На фоні подій в Сирії досі чути відлуння конфліктів в Єгипті, Лівії, Тунісі. Під час масових заворушень у цих країнах влада не мала жодних шансів, а усунення правлячої еліти було лише питанням часу.
ФОТОРЕПОРТАЖ: "Путін, іди поки по-хорошому" - у Росії не вщухають мітинги опозиції
Якщо для громадян України події "арабської весни" є надто далекими, то досвід "старшого брата" сприймається українцями більш виразно.
Від самого початку експерти охрестили масові мітинги в Білокам'яній як "бунт великих міст" та "мережева революція". Адже напередодні акції в Москві неможливо було відшукати жодної агітації або закликів прийти на мітинг. Більшість повідомлень щодо акції були розміщені в соціальних мережах. Саме по кількості "лайків" на сторінках у Фейсбуці організатори рахували приблизну чисельність учасників зібрання. За попередніми прогнозами, кількість мітингувальників повинна була скласти від 60 до 80 тисяч осіб.
Події на проспекті Сахарова показали, що лише в Москві незадоволених результатами виборів виявилось більше 120 тисяч. І це лише ті, хто взяв безпосередню участь в акції.
ФОТОРЕПОРТАЖ: Кремль відповів опозиції власним мітингом: на захист влади зігнали 25 тисяч осіб
За аналогією із Майданом-2004, більшість протестувальників на Сахарова-2011 прийшли не стільки підтримати опозиціонерів, скільки висловити власне невдоволення результатами голосування під час останніх виборів до Державної думи. Мабуть, спільним знаменником для всіх учасників, незалежно від політичної орієнтації та соціального статусу міг би слугувати єдиний вислів - "дістали". Представники російської влади повністю проігнорували те, що за три тижні до виборів громадяни виявляли масове бажання виступити спостерігачами в ході голосування. Після такої соціальної активності населенню було вже не так просто проковтнути чергову пігулку фальсифікацій.
Сама ж акція скоріше слугувала майданчиком для прояву невдоволення, що накопичилось протягом останніх 10 років правління чинної влади. Як наслідок, замість конкретних політичних вимог на транспарантах та плакатах у протестувальників можна було розгледіти комічні висловлювання на адресу перших осіб країни. Росіяни просто втомились постійно боятись, тому колективна хоробрість взяла гору.
Повертаючись до слабких місць в організації самої події. Напередодні акції Володимир Путін дозволив собі висміювання учасників протестів, проводячи аналогію між білими стрічками, як символікою мітингувальників, та контрацептивами. Очевидно, у прем'єра були всі підстави для таких заяв та зухвалого ставлення, адже ВВП чудово розумів, що далі вуличних закликів, справа не дійде.
Поясненням цьому слугує спільний знаменник, який сьогодні розділяють Україна та РФ, - це криза опозиційних лідерів. Бракує не організаторів, а саме ватажків, яким громадяни змогли б висловити свою довіру. Ні молодість та амбітність опозиціонера Навального, ні досвід та статки бізнесмена Прохорова не надихають населення до більш рішучих дій. Всі розуміють, що протестний потенціал в Росії розглядається організаторами лише під кутом власної вигоди.
Другим спільним знаменником між Україною та РФ є криза у стосунках, яка склалась не стільки між владою та опозицією, а швидше між правлячим класом та рештою суспільства. З іншого боку, заклик голосувати за всі партії, окрім "Єдиної Росії", також не приніс очікуваних результатів. Загальна розстановка політичних сил в Держдумі залишалась незмінною.
Технічні проколи акції:
По-перше, за умов більш ефективної організації, кількість учасників мітингу могла би суттєво зрости. Картина стотисячної демонстрації може вразити хіба що мешканців невеликих європейських країн. Лише в столиці РФ, за офіційними даними, проживає понад 8 мільйонів громадян, тому масштаби акції на проспекті Сахарова виявляються не такими вже й значними. Кількість мітингувальників цілком реально було збільшити за рахунок активістів із області та інших регіонів РФ. Але, на відміну від Майдану-2004, організатори так і не створили належної логістики, аби доправити в столицю протестувальників із інших регіонів.
По-друге, організатори не продумали деталей логістики в ході самого мітингу. Незадоволених результатами виборів слід було збирати не на один лише день проведення акції. Очевидно, що серед багатотисячної кількості учасників можна було відшукати тих, які б залишились на більш тривалий термін. Наприклад, саме встановлення наметів на Майдані і спонукало до подальших рішучих дій опозиції.
Єдине, про що вдалось домовитись організаторам акції в Москві, був дозвіл з боку влади на внесення учасниками термосів із гарячими напоями на територію проведення зібрання. Про намети, гарячу їжу та решту необхідних для довготривалого протесту речей мова не йшла. Публіка, яка прийшла на мітинг, була позбавлена не лише видовищ, але й хліба.
По-третє, відсутність досвідчених ораторів на трибуні. По суті, публіку не було кому "запалити" по-справжньому. "Революційну" промову Навального змінили побутові історії решти опозиціонерів, які постраждали від режиму, а також пафосні заклики Ксенії Собчак, які публіка сприймала із неприхованим гумором.
По-четверте, відсутність чіткого монолітного плану стосовно подальших дій та спільної стратегії. Із трибуни лунали як радикальні заклики "йти на Кремль", так і більш помірковані, типу вимоги перерахунку голосів. Не секрет, що погляди стосовно розвитку "Росії без Путіна" представниками опозиції розглядаються неоднозначно. Подекуди ця різниця носить кардинально протилежний характер. Спільні ж заклики до повалення режиму та уникнення "газової голки" є дієвими лише на початку.
Також сюди можна віднести відсутність "польового опозиційного ядра" за прикладом "ПОРИ" зразка 2004 року. Адже із учасниками акції потрібно було працювати не лише виступаючи із трибуни, але й проводячи агітацію безпосередньо в натовпі, таким чином, координувати дії протестувальників в ході самої акції.
На останок, варто також врахувати передноворічну атмосферу, яка в цей період панувала на вулицях Білокам'яної.
В сукупності, наведені факти стали причиною того, що основна кількість учасників мітингу почала розходитись після 16:00, так і не дочекавшись чергового виступу відомого опозиційного співака Василія Шумова, а також соліста групи "Несчастный случай" Олексія Кортнєва.
2 
1
Комментарии
7