Те, що досі в нас не було жодного адекватного Президента, хоча нинішній вже четвертий, не новина ні для кого. Перший рік кожен з них мав якщо не карт-бланш, то непоганий простір для маневру. Базову оцінку, котра залишиться характеристикою всієї каденції, заробляють переважно саме в перший рік активності. Тому й відзначають завжди "365 днів президентства" достатньо масштабно.
Перший рік показує реальний статус політичного діяча - наскільки далеко все від передвиборчих гасел. Президент Леонід Кучма "перетинався зі своїми кандидатськими гаслами" по результатах першого року кожної каденції (а їх дійсно варто оцінювати окремо) відсотків на 20. А решта 80% "невідповідностей" приблизно порівну ділились між економікою і політикою. Так само приблизно навпіл розподілялись між позитивними (він щоразу в економіці і навіть трохи у зовнішній політиці виявлявся менш неадекватним, ніж очікувалось) і негативними відмінностями.
Президент Віктор Ющенко продемонстрував значно сильніший відкат з початкових позицій за перший рік каденції. Його втрати - не лише падіння внутрішнього рейтингу. Він втратив і зовнішньополітичну підтримку, і, відповідно, дуже значну частку зовнішніх інвестицій. Це була об'єктивна оцінка як з боку народу, так і з боку міжнародного співтовариства. Настільки низькі показники підтримки (менше 20% - з більш як 50% початкових) складались не стільки з розчарування, скільки з оцінки його конкретних дій як Президента.
35% "з'їли" "любі друзі", корупційні скандали, протистояння з Юлією Тимошенко, розділення команд – на "своїх" і бютівців. Неадекватний перекіс в бік гуманітарних рішень аж до найдрібніших, варварська поведінка в економічній сфері, і знов – через ревнощі до Тимошенко. Сам рівень непідтримки базово був високий, бо забезпечувався вісьмома мільйонами Донбасу й Криму. Але 8-10% додали прибічники Тимошенко, ображені через неї на Ющенка.
Четвертий Президент Віктор Янукович мав від початку складнішу картину щодо рейтингу. Фактично, від самого процесу голосування. Адже коли врахувати всі зазначені випадки... "невідповідного голосування", скажемо м'яко, - то сумнівним стає в цілому результат виборів. Що означає базовий рівень непідтримки більшою чи меншою мірою, але помітно вищий. І так само з рівнем підтримки – "чистий" і забезпечений конкретною людиною під кожен голос рівень підтримки напевне відрізнятиметься від результатів, зафіксованих в остаточних протоколах.
Отже, Президент Янукович починав зі значно скромніших показників, ніж Ющенко, і рейтингам його від початку падати було менш глибоко. Хоча від того не легше гірко розчарованому Донбасу.
Власне, 13% підтримки дій і ще 13% – розчарування через безрезультатність – це цифри Донбасу. Проте не слід зловтішатися: в сумі це – 26%. І чи не всі вони, за винятком кількох відсотків, все одно прийдуть підтримати свого Президента. Адже образа, за моїми спостереженнями, зосередилась все ж "за московським типом" - на "злих боярах", а не на "доброму царі". І ще відсотків 5-10 мінімум додасться з тих, хто й досі, незважаючи на всі неоднозначні процеси, "не знають", як оцінити дії Уряду і Президента. Це цифри Півдня, Закарпаття, Півночі і навіть Києва (трудова міграція сьогодні – дуже значний електоральний фактор).
Але можна бути певними, що опозиція побачить саме 13% підтримки, а Уряд і ПР – 36-44% й більше, переконуючи, що частка з тих, хто вважає напрямок невірним – це просто ображений електорат Януковича, та в разі виборів образа пройде і вони знов мобілізуються. І результат все одно буде більше 50%.
Таким чином, опозиція нарахує з цього опитування більше 87% на свою користь. Влада – 55% і більше – на свою користь. А найпарадоксальніше – якраз оті 142% приблизно і відповідають кількості бюлетенів за "правильно організованого голосування" - вкинуті громадянами, плюс вкинуті комісією, плюс замінені комісією, плюс дописані "мертві душі", плюс дописана явка, мінус реальна незручна явка "не за того"... Все це десь і визначає коефіцієнт 1,5 до номінальної кількості виборців.
Ось така "забавна арифметика"...
Таким чином, результати опитування – швидше негативні з точки зору соціально-політичних тенденцій. "Градус" протесту суспільства – лише оті 13% чи й менше. Що б влада не робила останні місяці – бачите, який запас інерційності електорату забезпечила елементарна втома від політики й недовіра інститутам влади як таким!
А розподіл решти оцінок де-факто є продовженням дії карт-бланш наявної влади. Отже, –"благословенням" Президента і Уряду на нові "звершення" і закликом не зважати на протести й решту дрібних неприємностей.
3 
1
Комментарии
34