Помітно

Продавець знічев'я змахує кольоровим віничком пил із баночок з медом. Поряд турецькі гори Таурас. Високо в них пасіки. На місці переганяють густий темний мед. Він пахне лісом, бо сосновий. У долині ряд крамничок, через дорогу — море.

Торгують солодощами, зеленим чаєм, горішками з медом. Вивіску "Турецкая виагра" продавець забирає геть. Натомість залишає кілька написів німецькою й польською. Російські купюри, вкладені у стільницю задля зразка, вицвіли на сонці.

На одній напис "Мы из Тулы". Але з Тули тут поки що нікого. Чартерів із Росії ще нема. Добираються хто як може.

Їх мало. Ні в кого не грає рингтон у мобільному про "вєлікій і могучій". Нема звички займати лежаки, з ночі вішаючи на них шорти.

— Ви звідки? — запитую в пари. Вони святкують у готелі рубінове весілля.

— Ну как сказать… Мы из Мюнхена. Точнее, из Питера, — говорять. Пара сивих молодят синхронно переминаються з ноги на ногу. Летіли через Київ. Пояснюють:

— Мы думали, не захотите с нами общаться. Вы же из Украины, да?

Отримавши ствердне, швидко вшиваються геть.

На водних гірках в аквапарку чиясь мати залишає під заставу паспорт із двоголовим під бордовою обкладинкою. Син вередує. Передумав спускатися з гірки. Хоче на віслюка. Поводиться відповідно до віку.

— Вы из России? — чомусь цікавлюся.

— Заметно, да? — шаріється вона.

×