— Не проходьте мимо, маленькій Марійці потрібна ваша допомога! Усього кілька гривень можуть врятувати життя, — монотонно закликає хлопчина в кашкеті на виході зі станції метро. Біля нього дівчина в такому самому картузі. Байдуже хрумтить чіпсами з цибулею із великої пачки.
У скляній скриньці, обклеєній знімками хворих дітей, грошей на дні. Хтось кинув десятку, хтось п'ятірку, решта — двійки-одинички. Бо ж на годиннику ще 10.00.
Протягом дня якась жаліслива жіночка може запитати, якої саме допомоги потребує Марійка. А хлопчина урочисто відповість: "Ваші гроші можуть піти й іншим дітям. Ми намагаємося допомагати кожному. Ви знаєте, скільки в нашій країні хворих дітей?". І надасть переконливу статистику.
Знаєте, скільки в нашій країні хворих дітей?
До вечора скринька наповниться до половини. А приблизно о 20.00 чолов'яга у блакитній майці з написом "Не бросаю слов на ветер" її забере. З помічниками розрахується на місці, відраховуючи купюри наслиненим пальцем. Дівчина зніме картуза, розчеше волосся і кивне на прощання: "Пака!". А на ранок стоятиме знову, позіхаючи.
Один мій друг із мережі — не знаю, звідки й узявся — теж любить надсилати мені жалісливі тексти: "Повідомте всіх знайомих! Дитині потрібна допомога, операція в Німеччині. У батьків нема грошей, а треба ще 20 тисяч євро". І безкінечні фото із сумними очима — Марійка, Владик, Дениско.
Помічаю, що до всіх історій однакові банківські реквізити, а ще номер телефону. За номером 096 775… трубку не беруть ні зранку, ні опівдні.
"То кому ми будемо допомагати?" — запитую в приватному листуванні. І швидко отримую відповідь: "Знаєш, у нашій країні стільки хворих дітей?". У дужках – переконлива статистика. Розумію, що він теж не кидає слів на вітер.
Комментарии
25