– Ідіот. Таку роботу втратив. Українців ніщо не змінить, – говорить Ольга.

Її брат Володимир працював у нафтовій компанії. Зарплату отримував у валюті. Щомісяця – не менш як $1 тис. Мав зручний графік роботи. Щоліта підприємство оплачувало працівникам відпочинок у санаторіях на морі, узимку роздавали безкоштовні путівки в Карпати.

– Не робота, а казка. Гарні гроші, адекватне керівництво, весь соцпакет. Ну що ще людині треба? Працюй і насолоджуйся, – каже Ольга. – Але ж треба було взяти й усе перепаскудити!

Перед Великоднем компанія замовила сувенірну продукцію: ручки з власним логотипом, чашки, брелоки, записні книжки. Мали те все дарувати партнерам і вітати зі святом. Продукцію привезли у ящиках. Поставили в комірці.

Володя то з десяток книжок виніс, то жменю брелоків, чашки. Охоронці на прохідній його знали, тому не перевіряли. На днях порозпихав у внутрішні кишені куртки 50 ручок. Підійшов до прохідної, а з охоронцями заступник гендиректора стоїть і балакає. Ясно, що при ньому брата просто так не відпустили. Ручки познаходили. За кілька днів звільнили. Його начальник був у шоці. Питав: "На тисячу доларів не міг ручок купити?" Ми вдома теж кричали.

– А брат що? – питаю.

– Сміється. Така вже в мене натура, каже.

×