Мовний бар'єр

– Девушки, можно с вами познакоми­ться? О бывших мальчиках небось нехорошее рассказываете, да? – підходять троє хлопів до нас із двоюрідною сестрою.

П'ятничного вечора сидимо на Оболонській набережній столиці.

– Про колишніх – або добре, або нічого, – відповідаю.

Той, що сів поруч мене, ціпеніє. Дивиться тупо і нарешті вичавлює:

– Что?! Я не понимаю!

Доки намагаюся зрозуміти, чи це жарт такий, раптово підводиться і мало не біжить геть зі ще одним. Той, що затримався, вибачливо:

– А вы только на украинском говорите? Простите за друзей. Они не местные, сепаратисты.

І йде собі.

За 5 хвилин підходить знайомитися ще один нетутешній.

– Данила, из Питера. А вы русских, наверное, не любите. Так я вам скажу, что Путина не поддерживаю. А может и поддерживаю, но не признаюсь.

З цікавості і ввічливості переходжу на російську.

З півгодини 20-річний Данило вмовляє нас пити вино. Попутно розповідає про мету візиту – проводжав друга дитинства на службу в Збройних силах України.

– Восемь лет в Киеве не был. Особо ничего не поменялось. Хотя полицейские у вас хорошие. Вот бы правительство поменять.

– Так поменяйте, – кажу. – У вас же выборы осенью.

– А у нас хорошее правительство. Я о вашем. Госсобственность всю распродали яценюки ваши! Одесский припортовый там. Бардак!

– Ну, бардак из Питера видней.

Політкоректна розмова на тому й скінчилась. Данило ще встиг розказати, що "российских танков на Донбассе нет", "буряты – добровольцы" й "американцы обстреливали Мариуполь, сам видел. По телевизору".

Наостанок бажаю:

– Нехай щастить і менше дивіться Кисельова – для здоров'я шкідливо.

Не знаю, чи зрозумів.

– Знаєш, а мовний бар'єр – це не завжди погано, – кажу сестрі.

×