Ексклюзивы
среда, 20 декабря 2017 11:00

Мужчина бросил пить и делает куклы-мотанки - Анатолий Зинченко написал о "Пропащем"

Мужчина бросил пить и делает куклы-мотанки - Анатолий Зинченко написал о "Пропащем"

Публикуем новеллу "Пропащий" финалиста конкурса "Новеллы по-украински" Анатолия Зинченко.

Полный текст:

Навесні люди здебільшого керується почуттями, а не розумом, тому і вчинки їх ідуть від самого серця.
– Все! Баста! Із завтрашнього дня я починаю нове життя! Цієї погані більше в рот не візьму, – сказав, як відрубав, Гришуня Порохня на призвісько Кульгавий, показуючи зашкарублим, копченим тютюновим димом пальцем, на пляшку фальшивої "Пшеничної". Гришуня із жадібністю затягнувся декілька разів підряд цигарковим димом, доки жаром не обпекло губи і пальці руки, потім жбурнув недопалок на землю, наступив на нього підбором чобота сорок п'ятого розміру, ще й розтер його в прах, немов у жорнах. Потім підняв замацану склянку догори – проти сонця. Зоглянув на зайчики, що мерехтіли в рідині через скло і, одним ковтком, влив рідину до шлунку. Крякнув, видихнувши прямо в обличчя своїм дружбанам хмільним подихом з глибини душі. Потім занюхав випивку масним рукавом спецівки. Вальок Погрібняк і Микитка Рябокінь сиділи приголомшені словами Гришуні. Аби зараз перед ними опустилася космічна тарілка з інопланетянами, чи репнула під ногами навпіл земля, вони б не так здивувалися, як сказаним словам. Вони сиділи з відкритими ротами немов по наказу: "Замри!". А в Миколки ще й виглядав з рота жмут цибулинного бадилля яким він заїдав щойно випиту свою частку горілки. Він зараз був схожим на фермерського бугая, що, вгледівши молоду теличку, забув про жвачку.
– Чого вилупилися? – рявкнув зпересердя Гришуня. – Пацан сказав – пацан виконає!
– Ага! – ковтнувши слину, прорізався голос Валька. – Зарікалася свиня гівно їсти! Сказав, і сам злякався сказаного – Гришуня, в запалі, міг і по пиці врізати.
– Знаю, не вірите. А ви взагалі у що-небудь вірите? – з відчаєм, немов у порожнечу, промовив Гришуня. Розмова явно не клеїлася. Випита горілка лише обпалила нутрощі, не збуджуючи чоловіків до словесної тріскотні. Гришуня підвівся, безнадійно змахнув рукою і, накульгуючи на праву ногу, пішов геть.
Гришуня, в свої сорок п'ять з гаком, ще й досі парубкував. Якось, ще при живій матусі, довготривалі відносини з жінками в нього не складалися. Матуся надійно оберігала своє пізнє єдине чадо від зурочення (як вона казала) дівицями. А зараз, вже відчувши смак свободи, він і сам сторонився жінок. Працюючи будівельником, отримав виробничу травму, а відлежавшись в лікарні, виписався з третьою групою інвалідності, будівництво спротивив, і, ось вже добрий десяток років, як освоївши нехитру професію слюсаря-сантехніка, став видатною особистістю у міському комунальному господарстві. Стабільна заробітна платня, повний соціальний пакет і завжди свіжа копійчина в кишені. Що ще потрібно людині для повного щастя? А ні – душа бажала чогось більшого, можливо, не вистачало саме того зурочення, яке так лякало покійну матусю. На свіжу копійку завжди знаходилися й друзі. Гришуня випивав не заради пиятики як такої, а для душевної рівноваги, та з часом, непомітно, став скочуватися до соціальної прірви. Але ось, сьогодні, в голові Гришуні щось клацнуло – душа сказала: "Стоп!"
Люди, в більшості, не прислухаються до внутрішнього голосу, шукаючи своє місце в соціумі, а потім, скаржаться на долю, звинувачують у своїх негараздах всіх, окрім самих себе. Ось тому, для деяких людей з душею романтиків, хобі може змінити не лише манери поведінки, але й саме життя.
Невідомо, як воно все почалося, хоча звісно – диму без вогню не буває. Якось Гришуні спало на думку робити власноруч ляльки-мотанки, просто так, для забави, вечорами, як колись по молодості робила обереги його матуся. Він, покопирсавшись по шухлядам старої, вже антикварної шафи, знайшов чимало ношених і нових матусиних речей; нитки різних кольорів теж знайшлися в господарстві, та й з Божою поміччю приступив до справи. Спершу пальці, звиклі лише до слюсарних інструментів, були неслухняними, але в Гришуні було стільки душевного натхнення, що вже через тиждень він тримав у руках першу свою ляльку-мотанку. Щоправда, вона не витримувала жодної критики – була якась кособока, несумірна голова і тулуб – схожа на лякало для птахів. Та Гришуня не падав духом, відтепер він, після роботи, мерщій поспішав додому, нашвидку вечеряв - і мотав, мотав, і мотав – доки не починав куняти за столом. Ляльки виставляв на підвіконні, милувався, виправляв недоліки; всі, як одна, вони були схожі на типових українок: в блузках і спідничках, в сарафанчиках з фартушками, в квітастих сукнях з матусиного ситчику, і обов'язково в хусточках. Його оселя ніби ожила, наповнилася людом, стала теплішою і затишнішою. В Гришуні відкрилося друге дихання.
Якось до нього, по старій дружбі, завітали Вальок з Микиткою, звісно, заради зваби дружбана випивкою. Хотіли поглумитися над його, так би мовити "новим життям". Вже придумали і єхидні слова, не пошкодували навіть грошей на справжню казенку – пляшка "Хлібного дару" стирчала у Микитки з кишені піджака. Гришуня був увесь в ділах і неохоче відповів на привітання. Друзям, вгледівши товариша за нетрадиційною справою, відібрало дар мови. Вони дивилися як він вправно мотав чергову ляльку, ще й наговорюючи якусь молитву. – Це для чудодійної властивості, – пояснив він очманілим гостям. "Гришуня з'їхав з ґлузду", – подумали вони і, не мешкаючи, пішли геть. Вже на вулиці Вальок, покрутивши пальцем у себе біля скроні, сказав: "Пропав Гришуня ні за цапову душу. Жаль бідолаху, а гарний був дружбан".
Коли ляльки вже не вміщалися на підвіконні, Гришуні в голову прийшла хвацька думка віднести частину ляльок до волонтерського пункту, що збирав пожертви для бійців на фронт. "Обереги зараз для наших солдат потрібні не менш, ніж шоломи чи бронежилети", – здумалося йому. В суботу він поклав до плетеного з лози кошика, в якому колись матуся носила яблука, десятків зо два ляльок і почимчикував зі своїм скарбом до автобусної зупинки, щоб доїхати у центр міста.
Біля волонтерської приймальні в Дніпрі, на Калиновій вулиці, кишіло людом: хтось привозив поклажу, хтось вантажив наповнені харчами короби до бусів. Молоді жінки в приміщенні сортували товар і були такі заклопотані, що відразу не звернули увагу на чоловіка з кошиком.
– Ви щось хотіли? – мимохідь запитала одна з жінок з посмішкою, поглянувши на дивного чоловіка.
– Я… я ось… приніс пожертву, це обереги для наших бійців, – він простягнув кошик жінці. Та, на мить завмерла, поклала кульки з крупою на стіл і зазирнула під хустку, що прикривала поклажу, потім ахнула від здивування.
– Дівчата, ви лишень гляньте, що цей чоловік приніс? – гукнула вона до подруг. Жінки були в захваті від ляльок. На гамір з кабінету голови волонтерського пункту вийшла заклопотана молода жінка в бейсбольці на військовий зразок, одягнена в чорну футболку з квітастим, величезним на всі груди тризубом, і камуфляжні штани.
– Тасю, ти поглянь на цю красу, – жінка-приймальниця подала їй до рук ляльку.
Жінка в бейсбольці взяла ляльку, посмішка абсолютного щастя осяяла її обличчя, потім вона глянула на чоловіка, що трохи зніченим стояв оточений жінками.
– Це моя пожертва, – передбачивши запитання сказав Гришуня.
– А хто ж ця майстриня-умілиця такої краси? – запитала жінка розглядаючи ляльку.
– Я сам наробив ці мотанки, – Гришуня осмілів, зрозумівши, що ляльки дівчатам сподобалися.
– Сам?!
– Сам, ось цими руками, – він покрутив долонями перед очима жінок. На Гришуню вони дивилися з неприхованою цікавістю, але, щоб повірити сказаному, не вистачало доказів.
– Правда, це моє хобі! Знаєте, кожний по-своєму… – Гришуня змовк на полуслові.
– Добре, щиро дякуємо за пожертву. Цих ляльок, оберегів, я завезу разом з харчами до хлопців з "Азову", а морпіхи нехай поки що Богу моляться. Пакуйте ляльок на Маріуполь, – наказала жінка у бейсбольці.
– Так в мене вдома і для морпіхів обереги знайдуться, – майже викрикнув Гришуня. – Я завтра ще привезу.
– Завтра, то буде завтра, а ми сьогодні в ніч вирушаємо… А що, може, зараз з'їздимо до вас? – якось нерішуче запитала жінка. – Порадуємо морячків, їм теж докучають сепари. Ви дійсно можете нам ще ляльок запропонувати?
– З кошик ще набереться, – з радістю відповів Гришуня.
– Дівчата, продовжуйте комплектацію, ми хутко… Поїхали! – Тася першою пішла до виходу, за нею, накульгуючи, почимчикував Гришуня.
Жінка підійшла до велетенського, як пульманівський вагон, Land Rover Defender. – Сідайте на сидіння поруч зі мною, – рішуче наказала Тася. Гришуня лише зараз пригадав ім'я жінки. Він ще ніколи не їздив з таким шиком, а тому трішечки хвилювався.
– Куди їдемо? – запитала Тася. – Дніпро великий.
– На Ювілейний.
– А вас, до речі, як звати? Бо ми з-за ваших ляльок навіть забули познайомитися, – виїжджаючи на проспект Перемоги, запитала Тася.
– Гриша.
– А по батькові? Бо просто Гриша, якось несолідно.
– Андрійович.
– Григорій Андрійович, будемо знайомі. Мене звати Тася.
– Я чув, як вас називали дівчата.
– А-а-а… А чим Григорій Андрійович займається по життю?

Гришуню навіть на роботі так офіційно ніхто не називав, тому ці слова він пропустив повз вуха.
– Ким працюєте? – повторила запитання Тася.
– Дарую людям щастя, – багатозначно відповів Гришуня.
– Ви чародійник? – підіграла Тася в тон Гришуні, прискіпливо, оцінюючим поглядом зоглянувши на чоловіка.
– Так. Я слюсар-сантехнік при ЖЕД.
– Ви слюсарюєте, а дружина обереги мотає?
– Я одинак. Сам п'ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю…
– О-ба-на! А я звичайнісінька торгова. Роблю жінок гарнішими.
– Бізнес-вумен? Так здається кличуть ділових жінок на заході?
– Еге ж.
Тася впевнено вела свій "пульманівський вагон" вкрай перевантаженим автотранспортом містом.
– Ось ми вже й приїхали. Гальмуйте біля цієї оселі, – показав Гришуня на добротний цегельний будинок, вікна якого майже ховалися за сучасною огорожею, названу чомусь євро парканом. – Проходьте до моєї фортеці, – запросив він Тасю, відчиняючи масивну ковану хвіртку.
Тася оцінюючим поглядом окинула подвір'я, зачепилася очима за дбайливо доглянутим квітником. "Добрий господар", – подумала вона. В хаті все було охайно прибрано, але не відчувалося жіночого духу. Лише підвіконня, заставлене ляльками, -мотанками нагадували про віддалену чоловічу тугу за чимось сокровенним.
– Я зараз. Я вас надовго не затримаю, – він почав тремтячими руками збирати ляльки у кошик. – Ось, забирайте, хай оберігають наших вояків, – подав Гришуня кошик Тасі. Очі їх на мить зустрілися. Гришуню пройняв дрібний озноб. Серце ледь не вискакувало з грудей. Він відчув, що тоне в глибині її зеленкуватих очей. "Пропав, зурочила клята жінка", – майнуло в голові. Але він, як не дивно, навіть і не пручався жіночим чарам. Основний інстинкт затьмарив розум. Кохання з першого погляду – це таке почуття, що надає людині крила для польоту у вир омріяного щастя.
Гришуня зробив крок назустріч зеленим очам і заліпив жінці рот пристрасним, хмільним поцілунком зрілого чоловіка. Тася, з першого погляду бой-баба, вмить обм'якла, кошик випав з рук. Гришуня підхопив її за талію і ще міцніше притис до себе. Тризуб зім'явся від стиснення їх розгарячілих тіл. Вони лише сопіли від задухи зриваючи з себе одяг…
– Мені так потрібен в господарстві свій слюсар-сантехнік, – вийшовши на подвір'я з кошиком ляльок в руці, і з грайливою посмішкою на вустах задоволеної жінки, промовила Тася. – Може, разом поїдемо на фронт, там і передасте свої обереги солдатам? Га?
"Таки зурочила клята жінка, відтепер пропав навіки", – подумав, не без задоволення Гришуня, знову сідаючи в "пульманівський вагон".

16 декабря в киевском книжном магазине "Смолоскип" состоялось награждение конкурса "Новелла по-украински" от журнала "Країна". Проводится с 2013 года. В этом году действие произведения должны были происходить в современном украинском городе. Организаторы получили более 300 текстов. В финал прошло 15 авторов.

Сейчас вы читаете новость «Мужчина бросил пить и делает куклы-мотанки - Анатолий Зинченко написал о "Пропащем"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 11607
Голосование Почему я не буду голосовать за Юлию Тимошенко на президентских выборах в 2019 году?
  • Она уже была во власти и показала все свои возможности
  • Стране нужен президент другого качества
  • Ни на каких выборах не поддерживал ни ее, ни партию "Батькивщина"
  • Еще не определился с кандидатом
  • Буду голосовать за Тимошенко
Просмотреть
Погода