Докори сумління за скоєне колись давно іноді сидять у тобі все життя. Ще у сьомому класі я заробив почуття провини, що переслідувало мене до останніх днів. Це була спільна акція з другом Сашком. Ми з ним тоді взаємодіяли, як детальки до пазла — злагоджено й підступно.

Наш однокласник Едик — наївний хлюпік і романтик — на хвилі зацікавлення Алісою Селезньовою писав фантастичні оповідання про космічних піратів. Оповідання були бездарні й ходульні, це я добре пам'ятаю дотепер.

Нікого ближчого в класі, крім нас, у Едика не було. І якось він попросив у нас поради, як назвати головних героїв — капітана космічного корабля та його дружину.

— Едику, це дуже просто, — каже Сашко, непомітно посміхаючись кутиком вуст. — Капітана назви Джон Трипер.

Тут і я не забарився з порадою:

Едик став відомий на всю Росію екстрасенс і народний цілитель

— А дружину назви Гонорея Трипер.

Едик нам повірив і дослухався.

Тепер я розумію, що формально ми могли себе виправдати: "трипер" з англійської перекладається як "мандрівник". Та й Гонорея — не тільки синонім нашого трипера, а ще й англійське жіноче ім'я. Але як було це пояснити нашій вчительці російської словесності, яка була вдячною читачкою Едикових оповідань?

Отже, він на нас сильно образився. А я образився на себе, плекаючи всі ці довгі роки почуття провини.

Кілька днів тому знову згадав того трипера і захотів навести мости з Едиком. Забив в інтернеті його ім'я… й обімлів. З'ясувалося, що Едик став відомий на всю Росію екстрасенс і народний цілитель. Він пересуває предмети, знімає вроки і пише книжки про цілющі трави. В одному інтерв'ю навіть було написано, що він планує "омолоджувати Азербайджан".

Моє почуття провини зникло остаточно й безповоротно в одну мить, коли я прочитав його фразу: "Народився я в Кам'янці-Подільському, в маленькому старовинному містечку на сході України".

×