Ексклюзивы
пятница, 17 июля 2015 13:05

Найгірше позаду

Оптимістична назва, правда? Хотілося б, звичайно, дожити до тієї світлої днини, коли так можна буде назвати переконливу аналітичну статтю про Україну, але то навряд. Хоч у певному – тільки треба знати якому – сенсі вираз "найгірше позаду", гадаю, цілком пасує до ситуації в Україні вже сьогодні.

У кожному разі саме ці два слова я протягом останнього місяця вимовляв найчастіше. Бо саме так називається збірка віршів польського поета Богдана Задури в українському перекладі Андрія Любки. То я ту збірку спочатку редагував, потім вичитував, потім ми її разом з автором і перекладачем презентували в Ужгороді. А потім, 11 липня, виїхали з видавцем через Мукачеве на Чернівці. І щойно проїхали кільце з автозаправкою та вирвиочними православними куполами на узбіччі, як усе воно за нашими спинами й почалося: міліція, "Правий сектор", автомати, гранатомети і решта притаманних сучасному українському державотворенню елементів. Про що я довідався вже вдома, тож лише полегшено зітхнув і вкотре за ці дні повторив: найгірше позаду.

А взагалі-то вірш, який дав назву цілій збірці, не про це. Тобто не про Мукачеве. Хоч у певному сенсі й про це. Бо він про кінець світу. Який, здається, ще не настав. Або, може, настав, тільки ми, як завжди, цього не помітили. А ще там, у збірці, є вірші про перенесений нещодавно інфаркт і неможливість курити, про згасання фізіологічних функцій і сповільнення психічних реакцій, про те, що з віком навіть розпач перетворюється на таке ж слово, як і всі інші, а також про коротку мить після пробудження, коли людина не знає, де вона, і усвідомлює, що котрогось разу так і залишиться назавжди.

Водночас вірші Богдана Задури є наскрізь іронічні. Наскрізь у тому розумінні, що Богдан не просто використовує іронію як прийом для висміювання чогось заздалегідь смішного. Наприклад, дурнуватої реклами, дурнуватої політики, дурнуватої виховної поезії чи надмірної релігійності співвітчизників, як-от у коротенькому "Віровизнанні молодої послушниці":

якщо Ти є всюди

то я не вірю

що Тебе немає

у твіттері

Ні, його іронія пронизує і найтрагічніші рядки, присвячені, зокрема, власній смерті. Або – як у вже добре знаному серед любителів поезії вірші "Готель Україна" – подіям на Майдані. Зрештою, винятково таку іронію я особисто і визнаю за справжню. Іронію – не як стимул пошкірити зуби, а як останню зброю у протистоянні з ворогом, перемогти якого ніхто з нас у підсумку не має жодного шансу. Відтак, спостерігаючи за 70-річним поетом, якого численні хвороби змусили розпрощатися чи не з усіма улюбленими речами і який тепер оглядається на прожите з іронічною посмішкою, я мимоволі знову думаю про Україну.

Що може бути гіршим за існування в найгіршому з можливих світів? Певно, нам ще довелося би трохи потягти цю прокляту лямку, якби ми мали справу лише з неадекватною владою. Або лише з неадекватним північно-східним агресором. Або лише з неадекватними патріотами. Але з усіма разом? Сумніваюся.

Втім, із погляду вічності, "усе – тільки питання часу", а отже, не мало би бути суттєвої різниці між кількома хвилинами і кільканадцятьма роками. Однак мудрий Богдан Задура твердить, що різниця все ж є. Тому, щоб додати до загалом оптимістичної картини бодай один песимістичний мазок, сформулюю так: для України найгірше – майже позаду

Сейчас вы читаете новость «Найгірше позаду». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода