Священна корова Дмитра Табачника

Російська мова для Табачника, як священна корова для індусів. Розмовам про її статус і розвиток він приділяє левову частину своїх інтерв'ю. Цього не скажеш про українську, котра для міністра просто не рідна. В його житті вона з'явилася досить пізно і вимушено, разом з набуттям чиновницьких посад. В такому віці важко адаптуватися до нових умов. Духовний світ вже сформований і у випадку з міністром освіти він не має нічого спільного з українською культурою. Тим більше, що сам Табачник мліє від расистського терміна "Малоросія", котрий йому ближчий з огляду на власні ідеологічні позиції.

Коли Табачник (і не лише він) говорить про статус російської мови в Україні і потребу в його зміні, він лукавить. По-перше, європейські стандарти покликані опікувати малочисельними та зникаючими мовами. Російська до них не належить. По-друге, вітчизняні чиновники Сходу і Півдня не користуються українською мовою в побуті, на роботі, часто в діловодстві. Про останнє неодноразово повідомляють незрозумілі декрети з Севастополя, Запоріжжя, Луганська, Донецька, Одеси.

Для них українська мова – це латина. Після підвищення статусу російської вона вимре навіть у цьому способі вжитку. Додайте до цього книговидавництво (13% від загального накладу) та аудіопродукцію (25%) і за 10 років цілі регіони не розумітимуть української як такої. Дмитро Володимирович не цікавиться статусом караїмської або кримсько-татарської, котрі знаходяться на межі зникнення. Очевидно, на це немає політичного замовлення. Не знайомий він з досвідом європейської мовної політики, котра опирається на принцип "позитивної дискримінації", тобто штучної підтримки вимираючого мовного ареалу, задля його порятунку як безцінного культурного скарбу. Це єдине, що дозволило зберегти ірландську і каталонську, частково відродити корник і менкс.

До слова, над подібним алгоритмом думають білоруські і казахські гуманітарії. Вони свідомі загроз, котрі несе офіційна білінгва, адже, як сказав Юрій Андрухович "в підсумку залишиться лише одна". Згідно з логікою і вчинками Табачника нею буде не українська. В його євразійських маревах їй відведене чітке місце – в ізольованому галицькому ареалі, подалі від цивілізованого "русского мира".

Апеляція Табачника до російської мови свідчить про існування зовнішнього замовлення. Не зважаючи на 20 років Незалежності і цілковиту інтеграцію місцевих росіян останнім часом в Україні форсують новітній проект "п'ятої колони". Він має просту назву і покровительство самого патріарха Кирила. Власне, з його подачі концепція так званого "русского міра" знайшла адептів в Україні і почала втілюватися руками місцевих "професійних малоросів".

Кар'єра Дмитра Володимировича як чиновника добігає кінця. Після звільнення він може розчинитися з сірому тлі партійних рядів і, в кращому випадку, стати черговою "говорящою головою" регіоналів. Може піти ва-банк, заручитися підтримкою російських інвесторів і створити черговий проросійський партійний клон. Для цього потрібен образ переконаного русофіла, котрий він, як видно, завзято будує. Це у нього, на відміну від керування освітою виходить значно краще. Можливо тому, що рідніше, оскільки імперська культура і українська освіта речі цілком несумісні.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"