Міністерська лотерея триває: головне, щоб не порохоботи

Наклепи, потоки бруду й брехні від анонімних телекрам-каналів - на такі атаки поскаржився вже ексміністр оборони Федоров. Він показав себе ефективним управлінцем, однак саме його ініціативність та добрі результати, схоже, й спровокували невдоволення президента Зеленського. І що цікаво: суспільство щиро обурила ця ситуація з відставкою. Однак чому ніхто не питає в себе: а як взагалі стало можливим, що призначення й відставки міністрів відбуваються не з огляду на результати, а в режимі лотереї?

На першому своєму брифінгу після відставки з посади міністра оборони Михайло Федоров нарікає на анонімні телеграм-канали, що цькували його останнім часом, підкреслює, що про це ніхто не говорить і закликає журналістів виправити цю ситуацію.

Це свідчення або драматичного нерозуміння ситуації, або небажання її розуміти. Про небезпеку анонімних каналів я публічно кажу вже багато років. Про це говорять опозиційні депутати. Про це говорять незалежні журналісти. Про причину того, чому це відбулося, ми теж говоримо.

Це марафон, це відключення незалежних телеканалів від цифрового мовлення. Це ставка Офісу президента на телеграм. На ботів. На брехунів. На мерзотників. І мало того, що це свої власні брехуни. Створена можливість росіянам та їхнім агентам прикидатися своїми власними брехунами і мочити українську державу і владу.

Колишній міністр цієї небезпеки чомусь раніше не помічав. Навіть зараз, коли кар'єра Федорова в оточенні Зеленського завершується, найбільший його клопіт, щоб його не сприйняли як порохобота. Образливий термін, який виник внаслідок передвиборчої компанії 2019 року. Який був вигаданий саме тими "услужлівими малоросами", що вигадували мазепинців, петлюрівців та бандерівців. На радість Москві.

Я не буду ставити під сумнів реформаторські задуми та досягнення Федорова у міністерстві оборони. Я бачу перед собою молоду, недосвідчену у політичних процесах людину, яка навіть зараз не усвідомлює, що без структурних змін не може бути ніяких реальних перетворень.

Але це могло б бути особистою проблемою колишнього міністра, якби рівно такою не була позиція тих, хто виходить на його захист. Хто не задається простим питанням: чому взагалі так призначаються уряди, чому саме так призначаються і знімаються міністри. Чому якийсь успішний міністр - це як номер у лотереї.

Якби не було кейсу Галущенка, міністром оборони досі був би Шмигаль. Міністерство цифровізації досі продовжило б займатися дронами, якими б мало займатися міністерство оборони. Чим завинила Свириденко? Чим вона була кращою за Шмигаля? Чому парламент взагалі всім цим не займається, адже це його пряма функція і прерогатива?

Саме тому, що більшості людей це не цікаво, і вони як метелики кидаються на будь-яку яскраву персону, яка, на їхню думку, має все змінити, будемо продовжувати жити у парадигмі серіалу "Слуга народу" та блискуче організованої Федоровим та іншими у 2019-му році передвиборчої компанії Зеленського.

З поправкою на війну і смерть.

Оригінал