Все аж так погано? Путін ставить нам черговий ультиматум

Намалювати вікно можливостей, коли Україна має капітулювати - звична річ для Кремля. Тим більше, що питання: а якщо ні, то що буде - має дуже цікаві відповіді. Росіяни не так, щоб і збагатилися на стрибку цін на нафту - спасибі нашим дронарям, а далі Трамп почне згортати воєнну кампанію в Ірані, адже стартують вибори. І Путін не матиме ані зайвих грошей на літню кампанію, ні людських резервів. То навіщо мовсковському царьку гратися в Арестовича?

Росія знову включає стару платівку про "два місяці". Що це означає? Давайте розбиратися.

Кожного року московити дають нам "два місяці", щоб Україна вийшла з Донбасу. Інакше погрожує новими умовами і силовим сценарієм. Цей ультиматум виглядає вже як знайомий ритуал перед кожною весняно-літньою кампанією, який не дає результату. Сценарій не змінюється роками: спочатку дедлайн, потім - обіцянка від московитів швидкого результату. Потім розмови про прорив, який ось-ось станеться.

Роками одній й ті самі обіцянки - за два-три місяці вийти до м. Дніпра. Що вони його не просто "бачитимуть у бінокль", а реально зайдуть. У підсумку не вийшли навіть на ті рубежі, які самі ж озвучували. І більше того - подекуди ситуація для них стала гіршою. Чому знову чуємо про два місяці? Бо це, як у Арестовича, стандартний цикл їхнього планування. У Арестовича і росіян все однаково: 2-3 тижні/місяці.

За цей час вони намагаються підтягнути резерви, закрити провали, підготувати нову спробу наступу. Тобто, це не ультиматум Україні, а дедлайн самим собі, який подається як політичний тиск на Україну та наших союзників.

Є і зовнішній контекст. Світ живе політичними циклами. У США починається активна фаза виборчої кампанії. У такі моменти зростає попит на прості рішення і швидкі результати. І росіяни намагаються це використати. Продати ідею, що ось є "вікно", ось є шанс на домовленість, ось є можливість показати якийсь результат. Чи є під це реальні домовленості - доказів немає. Але спроба підлаштуватися під чужий політичний календар очевидна.

Третій елемент - це тиск. Коли звучить конкретний строк, запускається нервова реакція. Особливо серед мирного населення. Починаються розмови про переговори, компроміси, втому. Це спосіб змусити інших рухатися у їхньому темпі, навіть якщо для цього немає підстав.

А тепер головне: що за цим стоїть. Така істерика і тиск не притаманна тим, хто впевнений у результаті. Такі нічого не говорять, а показують все своїми діями. А метушаться й виставляють дедлайни ті, хто відчуває, що час працює проти них.

Росія підійшла до межі, де починає одночасно сипатися кілька речей. Людський ресурс виснажується і його доводиться постійно латати. Економіка тримається, але під дедалі більшим тиском і з втратою якості. Фінанси працюють за рахунок резервів і нестандартних рішень, які не можна розтягувати безкінечно. І головне - немає того результату на фронті, який можна було б показати як перелом.

І от у цій точці з'являються "два місяці". Це вже не про наступ, а про страх не витримати дистанцію. Про спробу виграти час, поки ситуація ще не перейшла в фазу, де нічого буде продемонструвати. Про бажання нав'язати переговори на позиції сили. Тому цей ультиматум або істерика виглядає максимально просто і слабко. Це не демонстрація сили, а сигнал слабкості та спроба перекричати власні проблеми гучними заявами.

Ми це вже бачили. І кожного разу за такими дедлайнами стояла одна й та сама річ. Страх розуміння, що війну проти Україну московити програли.

Оригінал