Зеленський анонсував відкриття експорту українських озброєнь

Коли ж іще розпочинати експортувати вітчизняні озброєння й технології, як не в розпал війни? З іншого боку, це могло б посилити українські позиції на європейській арені. Але чи можливо це з тим рівнем корупції, що ми на сьогодні маємо?

Україна відкриває експорт власних оборонних технологій. Що далі?

Заява Зеленського про так зване відкриття експорту українського озброєння це справді важлива новина. Адже йдеться не лише про гроші чи нові контракти. Йдеться про те, що український ВПК після років війни стає повноцінним гравцем на європейському ринку. Це визнання спроможності, технологій і людей, які змогли створити ефективні рішення в найважчих умовах.

Але експорт зброї ніколи не буває суто економічним рішенням. У всіх країнах, які проходили цей шлях, він завжди мав зворотний бік. Витік технологій, ризики неконтрольованого реекспорту, корупційні загрози на етапі ліцензування, конкуренція між експортними контрактами і потребами власної армії. Додайте до цього дипломатичні наслідки і репутаційну відповідальність за те, як і де ця зброя буде використана.

Свого часу з цим стикалися США, Ізраїль, країни ЄС, Південна Корея. Саме тому експорт озброєнь у зрілих державах завжди супроводжується жорсткими правилами, багаторівневим контролем і чітким пріоритетом національної безпеки.

Для України це особливо чутливе питання, бо війна ще не завершена. І саме тут проходить тонка межа між стратегічною можливістю і стратегічною помилкою. Успіх цього кроку залежить не від кількості центрів чи контрактів. Він залежить від того, чи зможемо ми вибудувати прозорі інституції, ефективний експортний контроль і правила, які однаково діють для всіх.

Відкриття експорту української зброї - це тест на зрілість держави. Не технологічну, а інституційну. І від того, як ми його складемо, залежить не лише майбутнє ВПК, а й довіра партнерів та безпека країни в довгій перспективі. І останнє. Чому на початку написав "так зване відкриття."

Насправді ринок озброєнь в Україні ніколи формально не був заборонений. Питання завжди впиралося в ліцензування. Коли справа доходила до практики, відповідні комісії просто не надавали дозволів на експорт. При цьому це правило працювало не для всіх. Окремі компанії такі дозволи отримували, що створювало нерівні умови і підривало довіру до системи.

Саме тому сьогодні ключовим викликом стає не сам факт відкриття експорту, а те, як він буде врегульований. Державна служба експортного контролю України має стати не "вузьким горлом", а прозорим і зрозумілим інститутом, де правила однакові для всіх і де рішення не залежать від неформальних зв'язків чи політичного впливу.

Оригінал