Перемога! Україна і "Приватбанк" виграли суд у Лондоні проти Коломойського
Це дійсно - перемога. Перемога над тими, хто вважав гроші вкладників - своїми особистими і ледь не розвалив усю фінансову систему держави. Хто цілу Україну сприймав за своє поле гри - і нарешті, догрався. Це важливий сигнал вітчизняним олігархам: так, як було - вже не буде. Що далі?
Україна в особі державного "Приватбанку" виграла Суд у Лондоні по справі Приватбанка проти Коломйського і Боголюбова. Ціна питання - кілька мільярдів доларів.
...мало хто в Україні вірив, що справедливість можлива. Що Приватбанк може стати прибутковим державним банком. І що можна подати до суду у Лондоні і виграти його
Але насправді - набагато більше. Бо це рішення про те, що неможливе можливе. Бо коли Коломойський і Ко вважали себе Богами в Україні, коли про націоналізацію "Приватбанку" говорили тільки пошепки, коли вони атакували і погрожували людям, які розпочали цю справу, то мало хто в Україні вірив, що справедливість можлива. Що "Приватбанк" може стати прибутковим державним банком. І що можна подати до суду у Лондоні і виграти його. Можна заморозити всі активи, які знайшлися, у Коломойського і Боголюбова.
І це перемога як справедливості, так і конкретних людей. Тих, хто керував НБУ і заслужив ненависть суспільства, бо суспільство, звісно, не любить олігархів, але ще більше - суспільство не любить тих людей, яких радять не любити з олігархічних телеканалів. Так, я про Валерію Гонтарєву і Катерину Рожкову. Тих, хто очолюючи Мінфін, не побоявся подати до суду в Лондон, хоч на це і не було політичної волі. Це взагалі мало ознаки спецоперації. Так, я про Олександра Данилюка. Тих, хто не дав цьому суду заглохнути. Тих, хто не забував говорити про $5 млрд платників податків, які довелося витратити, щоб врятувати банк після того, як роками олігархи виводили гроші вкладників. Виводили вони їх, до речі не самі. І про це також не варто забувати.
...це історія ще й про те, що державні банки можуть в Україні працювати нормально. Ефективно. Прибутково
І це історія ще й про те, що державні банки можуть в Україні працювати нормально. Ефективно. Прибутково. Що незалежні Наглядові Ради працюють. І в результаті загребущі ручки політиків вже не можуть дотягнутись до скарбниць. І от ми бачимо перемогу в Лондоні. Де "Приватбанк" виграє суд на кілька мільярдів доларів. І от ми бачимо, що інші державні банки, "Ощадбанк" і "Укрексімбанк", забирають ТРЦ "Гулівер". І змушують платити за рахунками, які були виписані ще до 2014 року. В той час, коли контролю не було. Регулятора не було.
Це історія ще й про те, що багато людей досі хочуть повернути все назад, в момент, коли не було цього жахливого "зовнішнього управління". Коли можна було просто брати гроші, наче вони твої. Дуже ці люди шкодують за старими часами. І дуже активно розповідають, що не можна слухати Захід. І добре, що минулого тижня вони зустріли значний опір. І наших західних друзів, і української молоді.
А ще це історія про пам'ять. Що не можна швидко забувати. Не можна ігнорувати репутацію. Не можна ігнорувати зв'язки. І це історія про зміни, які останні 10 років відбувались дуже швидко, але і непомітно водночас. І можна забути, якою була Україна до Революції Гідності. А цього не можна забувати. Бо якщо забути - можна піддатися голосам, які будуть розповідати, як було добре до цих всіх реформ.
Чи це кінець? Можна вже витрачати ці мільярди доларів і святкувати остаточну перемогу? На жаль, ще ні. Бо олігарх в СІЗО і олігарх в бігах ще точно подадуть апеляцію, яку вони так само, звісно, програють. Але час тягнути продовжать. Сподіваючись, що Україна повернеться в ті самі добрі старі часи, коли все було можна. І за це їм нічого не було.
Коментарі