Західні ЗМІ: моторошний відступ з Великої Новосілки, ЗСУ бракує солдатів

Поки українська влада вирішує, кому керувати грошовими потоками на оборонці, росіяни потроху продавлюють нашу лінію фронту. Велика Новосілка втрачена, нині бої ведуться за Покровськ. Чи втримається місто?

Давно вже у західних ЗМІ не було розкладів з нашого фронту. Бо Трамп генерив такий треш, що наш поступовий відступ був просто нецікавим на тлі пліток про те, що Трамп подивиться в очі Путіну і зупинить ужас без кінця. Ну от Трамп уже зрозумів, що нічого він швидко не порішає. Тож журналісти знов почали озиратись на Україну. А тут їх радо зустрів Умєров із захопленням фінпотоків на зброї (про це був попередній пост з "Нью-Йорк Таймс") і чергова поразка на фронті.

Мені "The Economist" дуже інтелігентно підібрав інтонацію для передачі англомовним читачам нашої біди. Мене в ній найбільше засмутила згадка про артилерійські стволи. Рік тому я і багато хто радів даним про те, що металургійний комплекс Росії не здатен забезпечити випуск достатньої кількості стволів для гармат. І от пишуть, що Північна Корея допомогла рашистам вирішити проблему.

Автопереклад

На тлі розмов про перемир'я лінія фронту в Україні руйнується. Фінальна битва за невелике донбаське містечко Велика Новосілка затягнулася на шість днів, хоча її результат був очевидний задовго до цього. Ситуація стала критичною на початку нового року, коли російські війська зайняли села на північний схід і захід від нього, затиснувши українських захисників з трьох боків.

До четверга 23-го вузький коридор до майже ізольованої кишені став непрохідним. Наказ про відступ надійшов, щойно розвіявся туман. Це було кошмарне завдання, яке потрібно було виконати пішки, під небом, наповненим безпілотниками, і через річку. Тріумфальні дописи російських пропагандистських каналів свідчать про те, що багато хто не зміг цього зробити.

Невелика перемога Росії у Великій Новосілці (населення якої до війни становило лише 5 000 осіб) відбувалася за знайомою схемою: безперервні піхотні атаки, величезні втрати, колапс української оборони і, врешті-решт, відступ. Підрозділи, що воювали там, тепер, ймовірно, знову зосередяться на Покровську на півночі, набагато більшому логістичному вузлі, який Росія атакувала з різною інтенсивністю протягом останніх шести місяців. Бої там вже змусили українців закрити критично важливу шахту з видобутку коксівного вугілля, яка раніше забезпечувала половину потреб вітчизняної металургійної промисловості. Російські війська також просуваються неподалік від місця розташування корисних покладів літієвих руд.

План Кремля, ймовірно, залежить від того, де він може досягти швидкого прогресу. Мінімальною вимогою його "спеціальної військової операції" залишається окупація всієї території Донбасу (включаючи Луганську і Донецьку області), відновлення контролю над власне російською Курською областю, яку Україна частково окупувала, і утримання "сухопутного мосту", який вона захопила на ранніх стадіях війни, що з'єднує Крим з Росією. У Курську Росія ще не повернула собі ініціативу, незважаючи на те, що розгорнула сили, які доповнюються північнокорейськими бійцями, і які налічують 62 000 осіб і, можливо, втричі перевищують українське угруповання.

На Донбасі, тим часом, витіснити Україну з решти міст, які добре обороняються, буде нелегко. Відкриті поля на захід від Покровська і психологічно руйнівний наступ на Дніпропетровську область можуть виявитися більш спокусливими. "Вони промацують наші слабкі місця, - каже Андрій Черняк, офіцер військової розвідки. "А потім завдають масованих ударів там, де мають тактичний успіх".

Сучасне поле бою, де домінують безпілотники, які шпигують, переслідують і завдають ударів, швидко змінює характер бойових дій. У Великій Новосілці, наприклад, бронетехніка відігравала мінімальну роль. "Один з наших танків виповз на передову, - розповідає капітан Іван Секач, офіцер 110-ї української бригади, що захищає місто. "Десять безпілотників атакували його і майже одразу підпалили". Натомість бойові дії велися піхотою - невеликими російськими групами по три, чотири, п'ять чоловік, що висилалися вперед хвилями. Більшість із них зазнали швидкої і кривавої загибелі. Але деяким вдалося зайняти нові позиції і наблизити бій, змусивши українців відступити.

Російська тактика не є динамічною, але завдає Україні неабиякого клопоту. Простіше кажучи, у Росії є піхота, а в України її немає. Проблеми з мобілізацією та дезертирством сильно вдарили по українських резервах. "Ми намагаємося замінити наші втрати на полі бою, - каже полковник Павло Федосенко, командир української тактичної групи на Донбасі. "Вони можуть кинути батальйон солдатів на позицію, яку ми укомплектували чотирма чи п'ятьма солдатами".

Бригади, які складають лінію фронту на Донбасі, постійно недоукомплектовані, перебувають під тиском і дають тріщини. Лінія фронту продовжує повзти назад. "У нас більше немає тактики, окрім як затикати дірки", - каже "Купол", це псевдонім нині відставного командира, який до вересня очолював бригаду, що воює на сході Донбасу. "Ми кидаємо батальйони в хаотичний безлад і сподіваємося, що зможемо якось зупинити цей процес".

Світовий фокус змістився на переговори, які ще мають відбутися; на суперечливі сигнали від адміністрації Трампа, які одного дня виглядають позитивними для України, а іншого - не дуже. Для тих, хто воює, порядок денний менш абстрактний. Поки лінія фронту продовжує рухатися, у Путіна, схоже, мало підстав для компромісу. У росіян не закінчиться зброя найближчим часом, вважає офіцер розвідки Черняк. "У них є щонайменше рік, можливо, два, щоб продовжувати воювати так, як вони це робили".

Військово-промисловий комплекс залишається "священною коровою" для Кремля, продовжує він, і буде захищений від можливих економічних потрясінь, інфляції або санкцій. Тим часом Північна Корея починає постачати дефіцитні товари, такі як гарматні стволи та артилерійські системи. "Росія продемонструвала, що вона може функціонувати в повністю замкнутому циклі".

Через три роки кривавої боротьби на виснаження все ще незрозуміло, чи зможе Росія перетворити свої численні тактичні здобутки на щось більше - достатньо, щоб просунутися глибше в тил України, що слабшає, і викликати реальне занепокоєння. Пан Черняк каже, що поки що свідчення вказують на те, що це малоймовірно. "Ми бачимо їхні резерви, їхні ракети, їхню бронетехніку - і цього недостатньо. Поки що".

Капітан Секач вважає, що удача також могла зіграти свою роль. За його словами, у Великій Новосілці російські бронеколони неодноразово проривалися і потрапляли за українську оборону, але не усвідомлювали цього. Розгублені та дезорієнтовані, вони поверталися назад. "Російська армія не нагороджує розумних людей, це моє єдине пояснення, - каже він. "Але ми не можемо розраховувати на те, що все так і залишиться".

Оригінал