Висновки 2024-го: адаптуватися до реальності або померти

Надто багато втрат, популізму, брехні і байдужості. Таке враження, ніби кожен живе у власній реальності, мало дотичній до дійсного стану справ. Влада робить вигляд, ніби керує країною, Захід робить вигляд, що допомагає, і лише ЗСУ, попри всі ці чинники, продовжують впертий спротив Росії. А що обираєте ви?

2024-й. Про що він? Той момент, коли піт, кров та сльози - хапають тебе за руки ззаду. І кажуть, друже, притомній та адаптуйся до реальності, а то помреш.

Зло шукає тріщини і шпаринки - воно змінює аватарки, і якщо не завжди вдається прорвати щось на Донбасі - воно намагається пролізти через горпин у тіктоту та антонін у телеграмі. Так вилазять на поверхню лисі, але не з Бразерс із інсайдами про Патрушева, Арестовичі та Бойки. І портнови із урядового сайту петиціями лякають.

Стало менше потворних патріотичних наліпок, кружок із шароварами і худі з бравурними лозунгами. Бути вільним українцем - не тільки розкіш, а й велика робота. А ще виявилось, що у частини людей до неї не стоять руки - але добре, їхній вибір і їхнє право. Той момент, коли якість - більш цінний показник.

Все більше пропускаю інтервʼю, де хтось із чотирма руками/ногами і мінімальним дахом над головою розказує, як йому і його дітям треба створити особливі умови, а тоді я "подумаю про цю країну". Хочеться спитати, а Ви що робите персонально? Чи робите, чи хочеться покататись на зірваних спинах тих, хто таки робить?

Контури нашого майбутнього визначаємо ми, і аж ніяк не бебі-бумери з Америки. Тому велика честь і шана кожному захиснику, кожній небайдужій людині, яка лупає сю скалу і тримає тонку лінію демократії та здорового глузду.

Комфортне життя, про яке люблять писати в інтернеті - нікому не впало з небес. Воно стоїть на кістках, плоті і крові минулих поколінь. Ми проходимо цей шлях, бо за великим рахунком, коли ти згадуєш хижі писки топ-політиків 90-х та нульових - нам іншого нічого і не світило. Як пройти нинішні випробування і зрозуміти, хто ми і про що? Дивна річ, але оте мемасне питання Зеленського: "Хто я?" - було пророче для нього самого і мільйонів інших.

Тішусь, як розбивається на друзки толерастична обамістика. Вважаю за щастя назвати некомпетентну людину некомпетентною. І піддати сумніву "фемінізм", "сестринство" і всяке таке, куди тягнуть надувних ляльок без досвіду і смислів. Бачу кожного, хто цим зловживає на глобальному рівні і не прощаю підміну, яка підводить до прірви.

Можна жити легко, а можна цікаво. Цікаве життя в Україні є. Не варто мовчати про нього і час заявити, що я є - у світі. Він має відкрити для себе Україну по-новому, як би не ламали його оптику на факультетах славістики.

Піймала себе на думці, кого мені нагадує нинішня Росія? Головного антигероя Джея Гамба із "Мовчання ягнят". Це той самий маньяк з відхиленням - який шив собі костюми зі шкір жінок, і думав, що надягнувши його стане - дамою.

Коли буде тяжко - згадайте про помідори, які не посадили такі люди як Іра Цибух і зʼїжте хеппі-міл у Макдональді - бо виявляється, щастя, воно в собі. І в простих речах, поки живий.

Оригінал