Путіністи-росіяни чинять геноцид, але нацисти для них - українці. Чому?

Путіністи пишаються, коли їхні дії порівнюють з кривавою добою сталінізму. Однак як вогню бояться навіть згадок про свого справжнього ідейного натхненника - Гітлера

Попри всі зусилля "путінферштейнерів" у західній науці (особливо прикро за Шейлу Фіцпатрік, з якою деякі українці носилися, як з писаною торбою), розуміння фашистської природи путінської Росії взяло гору в публічному дискурсі (дякую, Тімоті Снайдер!). А ототожнення путінізму/рашизму з нацизмом/фашизмом надто болісне для Кремля, щоб можна було його дозволити.

Сучасну Росію мало турбують порівняння путінізму зі сталінізмом - ба більше, в очах багатьох росіян це беззаперечний плюс. Як і порівняння з Китаєм. Чи з Московією доби Івана Грозного. Тут усяке лико в рядок, аби про імперію чи сильну руку.

А от з нацизмом зась! Москва доклала чимало зусиль для того, щоб зробити з нацизму еталон Абсолютного Зла. Не в останню чергу для того, щоб її власні злочини мали менш масштабний вигляд. А якщо добре розібратися, то Сталін убив більше своїх підданих, ніж Гітлер. Як наслідок - закон Годвіна: раніше чи пізніше всяка дискусія закінчиться argumentum ad Hitlerum. Не до Сталіна - до Гітлера. Зрештою тому, що це не Сталін і не комунізм були засуджені міжнародним трибуналом. А шкода: якби в 1991 році про це подбали, сучасний путінізм був би неможливим.

У підсумку Росія так боїться побачити власне відображення у дзеркалі нацизму, що просто заборонила в нього зазирати. Але це ще не все. Порівняння з Рейхом так довго тяжіє над Росією, що просто не могло не породити ефекту психологічного переносу. "Що це таке?" - питає Чебурашка в Гени. "Це, - відповідає той, - коли ти дивишся на мене й кажеш: ну і велетенські ж у тебе вуха, крокодиле!". Не маючи можливості дискутувати про паралелі нацизму й путінізму, росіяни охоче переносять нацистські риси на своїх ворогів. У нашому випадку - на Україну.

Про те, як Росія вигадувала "український нацизм", написали цілі томи, тож не стану навіть коротко повторюватися. Просто зверну вашу увагу на найсвіжіший факт. 19 червня цього року на засіданні Ради Федерації розглянули доповідь т. зв. Парламентської комісії з розслідування злочинних дій щодо неповнолітніх із боку київського режиму. Якщо у вас дуже міцні нерви й високий поріг гидування, можете зазирнути до неї самі. Я ж процитую лише один абзац із висновків. "24. Рекомендувати Міністерству просвіти РФ і Міністерству науки та вищої освіти РФ включити до навчальних посібників з історії та суспільних наук інформацію про аналогії злочинів київського режиму зі структурами нацистів середини XX століття".

Написано, що не дивно, криво, але суть зрозуміла. Хтось має бути нацистом, і якщо росіяни не можуть бути нацистами (бо закон забороняє), то, значить, нацистами будуть українці. Можна було б байдуже відмахнутися від цієї доповіді, та, на жаль, не вийде. По-перше, вона свідчить, що справа "єдиного підручника" не завершена. Хай яким жахливим не було "творіння" Мединського й Торкунова 2023 року, воно може виявитися ще терпимим порівняно з тим, що на нас чекає в перевиданні. На цей навчальний рік вони, певно, не встигнуть, а от у 2025 році точно щось "доповнене й уточнене" видадуть. Якраз із нацистськими аналогіями "київського режиму".

А по-друге, за рекомендаціями доповіді будуть жити українські діти на окупованих територіях. І судячи з її обсягу - 182 сторінки - російська влада візьметься за них іще щільніше. Чи готова Україна стикнутися з наслідками дій справжнього нацистського режиму? Чи це питання так і залишиться риторичним?

Оригінал