Уже не біженці: як повертається життя в українське село

Село - місце, де все залежить лише від тебе. Тут люди, які втратили у війні дім і майно, можуть почати нове життя - і досягти успіху

В старій батьківській хаті живуть біженці. З Бахмута. Майже з перших днів "вторгнення". Все втратили. Перший рік було їм тяжко. Хата - стара. Електрика, вода - все дуже давнє й зужите. Не знали, як до того городу підступиться, з якого боку. Навіть не саджали майже нічого, бо бракувало аграрного досвіду. На грядках поросли "джунглі". Українською - жодного слова…

Допомагали, чим могли. Радили. Я їх не займаю, не турбую. Заїжджаю раз на рік, аби спитати, як справи. Вчора заїхав. Жінка працює в сільському кафе під назвою "Маркіза", чоловік теж десь прилаштувався. Зеленіє город: картопля, капуста, перець, кукурудза, помідори. Там де була "кабиця" - густо росте розсада. Мабуть, на продаж. Посаджені нові квіти. Відкритий погріб навстіж:
- Хай просохне, бо відсирів за зиму.

По городу ходять сім рудих курок. - Завели недавно, - розказують. Дали мені яєць "на подарок".
- Ану, киш! - каже жінка. - Щоб ви подохли!
За курями чемно ходить рябий кіт. В червоному нашийнику. Пасе…
Це - не біженці. Це - жителі мого села. Односельчани. Живи, Село!

Оригінал