Фашистська ідеологія Путіна перетворила Маріуполь на новий Сталінград

Як у сталінградській битві Сталін приніс в жертву мільйон свої солдатів, щоб переломити хід війни, Путін приніс в жертву десятки тися мирних маріупольців

Майже через вісімдесят років після перемоги над нацизмом Захід знову зіштовхується зі спектром фашизму в Європі. Два роки після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну режим Володимира Путіна використовує брутальне руйнування та швидке відновлення українського міста Маріуполя як вітрину нової, фашистської Росії.

Знищення України та відродження самої Росії близько пов'язані у путінському фашизмі. Путін, як фашисти Адольф Гітлер та Беніто Мусоліні 80 років тому, намагається зачистити свою країну через руйнування. Ніде це не представлено краще, як у жахливому знущанні з Маріуполя, який колись був жвавим містом та регіональним хабом у південно-східній Україні.

Протягом двох місяців у 2022 році мешканці Маріуполя та його будинки зазнавали брутального бомбардування та терору. Місто було майже зруйноване. Оцінки жертв серед цивільного населення різняться, але кількість загиблих міг досягнути 100.000, чи біля чверті довоєнного населення міста. Багатьох з тих, хто вижив, депортували до Росії через фільтраційні табори, де вони зазнавали тортур, принижень та в деяких випадках просто зникали. Їх насильно розлучили з дітьми, десятки тисяч яких відіслали до сиротинців у Росії, де їх виставили на всиновлення чужими людьми.

Російські пропагандисти та політики вітали руйнування Маріуполя із захватом, захоплюючись знищеннями міста і його мешканців. Російське державне телебачення закликало до знищення Маріуполя, описуючи Україну як "ракову пухлину, яку треба зачистити аж до кордону з Польщею. Ми не можемо залишити навіть невеликої її частини". Путін підтвердив, що знищення було "природнім і необхідним самоочищенням суспільства яке лише зміцнить нашу країну". Знищення Маріуполя не було прикрим стратегічним рішенням. Це було лікуванням "ракової пухлини" і "очищенням" Росії.

Сьогодні Росія намагається відтворити Маріуполь та його мешканців як ідеалізований зліпок батьківщини. Вісімнадцять місяців після захоплення міста у 2023 році Путін зустрівся зі школярами через відеозв'язок з нагоди нового шкільного року. Президент Росії запросив Анастасію, школярку-підлітка з Маріуполя до слова. Вона схвильовано читала свої рядки: "Мої мрії, мрії кожної дитини у Маріопулі та Донецьку здійснюються, бо ми знову стали частиною великої бітьківщини - Росії".

Постановочний виступ Анастасії виглядає абсурдним, але уособлює російські фашистські амбіції: руйнування Маріуполя прямо пов'язане з відновленням великої російської імперії, з Путіним, який слідує за Сталіним та Петром Великим до славних аналів російської історії, в той час як звичайні маріупольці спостерігають, як їхні мрії "стають реальністю". На місцях кожен аспект життя в Маріуполі трансформується, щоб вписати місто в російську історію - та щоб "очистити" містян від їхньої української ідентичності.

Після зруйнування Маріуполя мільйони рублів було влито у величезні потуги з відбудови. Російські державні медіа вітали зруйнування Маріуполя та омолодження Росії на кожному кроці, не втрачаючи жодної нагоди публікувати зображення до і після відбудови і покращення зруйнованого міста.

Знову ж таки, Путін очолив промоцію цих заходів, навіть відвідавши місто особисто під час одного з рідкісних візитів на фронт. На день національної єдності, який відзначають на честь російської військової перемоги над польськими загарбниками у 17-му століті, президент заявив що "Маріуполь дуже відоме, древнє можна сказати, російське місто… звісно люди та їх оселі жахливо постраждали… ми повинні відбудувати будинки, соціальну інфраструктуру, дитсадки, бібліотеки, театри та музеї". Очікувано, Путін не згадав, що нові мешканці Маріуполя будуть з Росії. Програма, яка спонукає росіян переїжджати до Маріуполя та русифікувати місто, імінує нацистський план Lebensraum, чи "життєвого протору", яким німців заохочували колонізувати землі, населені слов'янами.

Українські мешканці повинні перекуватися в росіян. Дітей заохочують, а часто і змушують брати участь у обов'язкових національних уроках патріотизму, державних парамілітарних молодіжних групах та ритуаліх, які прославляють так звану "спеціальну військову операцію", яка нібито продовжує справу їхніх предків з великої вітчизняної війни з нацистами, цього разу в Україні.

У макабричній дистопії Путіна Маріуполь і марупольці повинні були згинути щоб росія відродилася. На їх місце ринули переселенці з росії, нові житлові будинки та школи будують не зважаючи особливо на якість та пам'ятники російськії історії та героям заміняють символи української державності. Підтримувані державою "волонтери" кинулися допомагати в школах, на будовах та з гуманітарною допомогою. "Місто, як написав один державний журналіст під фоторепортажем з Маріуполя, постало як фенікс з попелу". Переконуючи, що Росія і Маріуполь - це історія життя, а не смерті.

Культ війни позначає путінське майже чвертьстолітнє правління Росією. Міфи змішуються з реальністю. Прославляння війни, особливо жертв, принесених у Другій світовій війні, стало більше релігією, ніж пам'яттю. У цьому світі Маріуполь - це новий Сталінград, місто, повне знищення якого - згідно з російським міфом, - позначило відродження Росії як світової потуги та імперії. І як у сталінградській битві Сталін приніс в жертву мільйон свої солдатів, щоб переломити хід війни, смерть є провісником нового життя.

В сучасній Росії, словами з "1984" Орвела, "війна це мир. Свобода це рабство. Незнання - сила". Лише знищення, в релігії путіністів, може принести регенерацію. Але ж ми знаємо, що це абсурдна, нездійсненна обіцянка. І поки Кремль постійно тягне свій народ вниз та продовжує свою навалу на Україну, очевидно, що війна не може омолодити Росію.

Сьогодні Маріуполь може прославлятися як джерело національної духовної енергії. Але завтра інша країна, інший сусід, інша етнічна група чи інша меншина удома має стати ціллю знищення. Як і фашистські режими минулого, путінський режим продовжить дистопічний цикл знищення та регенерації, аж поки не зазнає військової поразки.

Аєн Ґарнер, Тарас Кузьо

Спеціально для Gazeta.ua