Найцікавіше із скандальної статті Time: про білі сорочки та ниття Єрмака

Зеленському не вірять на Заході. Уже не вірять. Але мають вірити конкретно в нас – у народ, який не здається. І хоче жити

Нічого нового в тому Time я не прочитала. З того, що не знала.

Але пройдусь по кількох основних моментах.

Нинішня обкладинка суттєво відрізняється від минулих обкладинок. Минулого року – це було десь як карта Таро Маг. Нинішня – Пустельник. Месіанство змінилось на страх перед суспільством. Порівняння, можливо, вичурне, але я годинку вирізала самі ідіотські прогнози тарологів і мольфарів щодо України – і ці карти в очах стоять. Скоро поясню, яку файну брехню я знайшла, що Москву не "Нептуни" потопили, а… гарі поттери з медалями Стефанчука.

Емоційна заява президента Зеленського.

"Ніхто не вірить у перемогу, як я. Ніхто!". Володимире Олександровичу, ми не віримо. Ми уже знаємо, що перемога – тяжка робота. Без 2-3 тижнів потєрпєть, без травневих шашликів, без ксюш007. Щоденне Contra spem spero, кому не байдуже і хто не в батальйоні "Монако". Хто не на "економічних" криптовалютних фронтах, а хто щодня тягне цей чорний хрест.

Ви цілком знали, куди лізете, коли йшли у президенти, достроково розпускали парламент, коли, як у сюжеті "Слуги народу", на посади кіношних урядовців брали однокласників і друзів. Дивно, там Пікалов, до речі, міністра оборони грав. Тому самі полізли без урахування ризиків – вигрібайте і менше емоцій. Більше діла.

Чому цікаво погортати західні ЗМІ? Перше, тобі може не подобатись той чи інший автор, але тобі цікавий його персональний стиль. Тут цікаві деталі. І вміння підмітити те, що на споді.

З посиланням на оточення Зе Саймон Шустер пише, що на другому році війни у Зеленського вже не зберігся "звичний блиск його оптимізму, його почуття гумору, його схильність оживляти зустрічі у військовій кімнаті жартом або непристойним жартом". "Тепер він заходить, отримує останні новини, віддає накази і виходить". Ласкаво просимо у наші "темні часи" – рутину воюючої країни, де треба менше відосиків. І більше замовлень ВПК.

Є констатація, хрінова констатація, що Зеленський донині лізе з непроханими порадами до професійних офіцерів з Генштабу. Ось цитата: "У якийсь момент на початку жовтня, за його словами, політичне керівництво в Києві вимагало проведення операції з "відвоювання" міста Горлівка, стратегічного форпосту на сході України, який росіяни утримували і запекло захищали майже десять років. Відповідь повернулася у вигляді запитання: чим? "У них немає ні людей, ні зброї", – каже офіцер. "Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?". Це срака, якщо чесно! Чи думає Банкова, скільки десятків людей тисяч ми могли би втратити бездарно, відвойовуючи місто, яке НЕ ВИЗНАЧАЄ долю цієї війни, на відміну від Мелітополя, стратегічного ключа нинішньої війни?

Окремо є натяк, що США поставили вимогу вирішити основні питання з корупцією – з отого самого списку. Але суттєвих просувань нема. Це підриває довіру.

Дуже яскравий епізод у статті – спілкування Саймона Шустера з Шурмою. Шурма, певно, думав, що інтерв'ю з Time буде десь таке, як кілька його нашим ЗМІ – коли можна було трошки оросити голови не водою. Але ні. Сподобалась підмічена деталь, як ця особа теж спекулює на носінні оливкової форми. Але на інтерв'ю прийшла з накрахмаленими білими манжетами. І почала нести маячню, яка явно не додасть нам голосів в Конгресі. Цитую уривок:

"Коли ми сіли в його кабінеті, Шурма сказав мені, що звинувачення проти нього є частиною політичної атаки, оплаченої одним із внутрішніх ворогів Зеленського. "Було кинуто лайно", – каже він, розчісуючи передню частину накрохмаленої білої сорочки. "А тепер ми повинні пояснити, що ми чисті". Здається, його не хвилювало те, що його брат є головним гравцем у галузі, якою керує Шурма. Навпаки, він витратив майже півгодини, намагаючись переконати мене в золотій лихоманці, яку чекає відновлювана енергетика після війни…

Можливо, припустив я, на тлі всіх побоювань щодо корупції в Україні, Шурмі було б розумніше відійти від справ, поки він перебуває під слідством за розкрадання, або, принаймні, перечекати поїздку Зеленського до Вашингтона. У відповідь він знизав плечима. "Якщо ми це зробимо, то завтра всі члени команди стануть мішенню, – каже він. – Політика повернулася, і в цьому проблема". Якщо чесно – тут західний читач побачить самозакоханого діяча команди президента, якому насрати на виклики війни. І він хоче лише доступу до корита. Це страшно.

І ще дуже файні були скарги Time на тяжке життя від Єрмака:

"Ми спимо в кімнатах розміром 2 на 3 метри, приблизно як у тюремній камері", – каже Андрій Єрмак, керівник апарату президента, маючи на увазі бункер, який Зеленський і кілька його довірених осіб називають домом з початку вторгнення. "Ми тут не живемо світським життям, – каже він мені у своєму кабінеті. – Цілими днями, щодня, ми зайняті боротьбою з цією війною". Тяжко жити – звільняйся! Не страдай на тому матрасі в бункері.

В цілому це корисна стаття. Зеленський і його близьке оточення розписались у тому, що вони минулий рік провели як мухи-цокотухи. Що їх цікавлять власні іміджі, рейтинги і перспектива великого кешу – як Шурму. І що банально – масштабів всіх цих особистей мало, аби вирішувати пласт воєнних, економічних та дипломатичних проблем. Ще гірше, що всі ці особи вважають себе найрозумнішими і не вважають за необхідне просити порад і кликати на допомогу людей, які вміють працювати, а не натискати кнопку Rec на камері.

Зеленському не вірять на Заході. Уже не вірять. Але мають вірити конкретно в нас – у народ, який не здається. І хоче жити.

Оригінал