Приватизація в кращих традиціях "розпильників"

Невже не варто було зачекати закінчення війни і отримати від продажу цього об'єкту хоча б оціночну вартість?

Новини приватизації. В столиці подія пройшла непомітно, але Житомир вже тиждень гуде про приватизацію Дружбівського кар'єру.

Ситуація достатньо стандартна: є державне підприємство, яке давно не працює і збиткове. Його продають, і бюджет перестає платити збитки. Загалом, це добре. Я за те, щоб продавати збиткові підприємства недорого.

Але недорого – не значить задарма. Дружбівський кар'єр нерудних копалин "Кварц" продали за 2,8 млн грн. Це вартість однокімнатної квартири площею 40 кв. м в ЖК "Республіка" на Теремках.

За ці гроші покупець отримав 24 будівлі та 132 га землі. І бог з ними, тими будівлями. Припустимо, що вони старі й нічого не варті. Але 132 га землі – це цілком зрозуміла величина. Одна сотка землі продана державою Україна за 212 гривень 12 копійок. Навіть враховуючи, що це не орна земля, $5 за сотку - це дуже, дуже мало.

В кращих традиціях "розпильників" Дружбівський кар'єр купила ТОВка із статутним капіталом в одну тисячу гривень. Інвестор – агонь!

Також в кращих традиціях "розпильників" половиною цієї ТОВки володіє директор державного підприємства, що у власності Фонду держмайна, Дмитро Коваль.

Злі язики говорять, що пан Дмитро використав свої зв'язки у Фонді держмайна, щоб отримати максимальне сприяння і мінімальну стартову ціну без будь-яких інвестиційних зобов'язань. Але ми ж з вами знаємо, що він просто крутий аналітик, який не жував шмарклі, а придбав вигідний актив. А ми з вами – тупі ніщеброди, які теж могли вільно купити землі по $5 за сотку, але не зробили цього.

Мені здається, приватизація під час війни – дуже сумнівна ідея. Ніхто зараз не готовий давати нормальну ціну за державну власність. В країні немає грошей, іноземних інвесторів теж немає. Невже не варто було зачекати закінчення війни і отримати від продажу цього об'єкту хоча б оціночну вартість – 16 млн грн, а не в п'ять разів меншу?

Оригінал