Ірану й не снилося. Де наші ударні безпілотники?
Ми могли б мати армаду власних далекобійних безпілотників. Натомість купуємо легкі моделі в інших
Сьогодні ранок у Києві "перестал быть томным". Атака іранських "мопедів". Водночас країна збирає гроші на безпілотники в рамках акцій, організованих кількома фондами та майбутніми лідерами нових повоєнних партій.
І ось що подумалося.
З таким заводом, як "Мотор Січ", у нас цих безпілотників мало бути в кожній підворітті по десятку. Чесно кажучи, я іншої такої країни не знаю... Мати величезний завод, здатний виробляти не просто зборку з імпортних деталей, а власні двигуни для безпілотних літальних апаратів. І не звичайні безпілотники – а ударні, з великою масою "корисного" вантажу, далекобійні, з високим обрієм польоту.
У нас мала бути така армада безпілотників, що в Ірані навіть пікнути боялися б щодо будь-яких поставок до РФ
У нас мала бути така армада безпілотників, що в Ірані навіть пікнути боялися б щодо будь-яких постачань до РФ. Парк, що складається із тисяч ударних безпілотників. Натомість купуємо легкі моделі, які в дитинстві у Києві в будинку піонерів у гуртку авіаторів робили для розваги.
Перед війною "Мотор Січ" у Запоріжжі почав випускати двигуни для турецького важкого ударного безпілотника "Акінчі". А де було наше держзамовлення на безпілотники для української армії? Ми всі чудово знаємо, хто з "реформаторів" останніми роками керував Укроборонпромом, хто очолював його раду, хто замовляв, образно кажучи, "сам у себе" економетричні дослідження на тему "стратегічних напрямів розвитку галузі".
"Управління" оборонною галуззю людьми без необхідної освіти та досвіду роботи дуже дорого коштувало країні
Сильно розвинули? Який ефект від цих досліджень, на які пішли чималі державні гроші? Хто здогадався призначати на такі посади людей без необхідної освіти та досвіду роботи? Адже "управління" оборонною галуззю такими людьми дуже дорого коштувало країні. Що це, якщо не недбалість при обійманні високої посади (Укроборонпром), що спричинила тяжкі наслідки? І це м'яко кажучи.
А до цього була спроба продати "Мотор Січ" китайцям та візит віце-прем'єра Степана Кубіва до Китаю, коли він анонсував відкриття у Чунцині заводу з виробництва вертолітних двигунів на базі технологій та персоналу "Мотор Січі".
Кубів у 2017 році заявив, що проект зі створення в Чунцині спільного заводу – "один із пріоритетів уряду" (само собою, нашого). Ви тільки вдумайтеся: пріоритет уряду країни, що воює, полягав у будівництві заводу з виробництва військових вертолітних двигунів у Китаї!
Підприємство з мільярдною в доларах виручкою просто повільно вмирало
Сам завод "Мотор Січ" з 2014 року планомірно вбивався. Криза почалася із закриття ринку РФ, на який припадала вагома частина реалізації готової продукції. А нових напрямів розвитку підприємство так і не отримало, зокрема за рахунок внутрішнього оборонного замовлення. Підприємство з мільярдною в доларах виручкою просто повільно вмирало, хоча науково-технічний потенціал підприємства дозволяє конкурувати з такими світовими виробниками авіаційного машинобудування, як General Electric (двигуни Boeing), Snecma/Turbomeca (Франція) тощо.
"Мотор Січ" є розробником 28 типів серійних двигунів, штатний персонал становить понад 25 тис. працівників, двигуни підприємства використовуються на гелікоптерах Мі-2, Мі-8, Мі-24, КА-26, літаках АН-26, АН-72, АН-74. Таким чином завод є колосальним депозитарієм науково-технічних розробок, значна частина яких відноситься до військово-промислового сектору економіки, а його фахівці – носіями унікальних ноу-хау та технічних навичок.
Ми стали свідками, коли останні крихти нашого наукового та виробничого потенціалу "підмітають" ті країни, які з "майстерень світу" хочуть стати лідерами інновацій та наукових розробок.
Поки у Піднебесній думають про випуск авіаційних двигунів, в Україні намагаються заново "зачати та народити" сіялку
Просто в Китаї є своя промислова політика, а в Україні – поки що ні, причому навіть на рівні проєкту. І якщо у Піднебесній думають про випуск авіаційних двигунів, то в Україні намагаються заново "зачати та народити" вітчизняну сіялку.
Навіть Іран, який постачає до РФ "шахіди", створює на базі нашого АН-140 свій військово-транспортний літак Faraz-140T!
Під час цієї війни "Мотор Січ" зазнав потужних ударів з боку РФ. Що там залишилося цілого, дізнаємось вже після війни.
Дивлячись на те, як Київ горить під ударами іранських "шахідів" із позивним "герань", охоплює гнів та огида. Гнів до ворога та відраза до "реформаторів Укроборонпрому", які залишили країну без захисту напередодні війни.
