Ми є, ми вболіваємо. Хіба це вже не диво?

А те диво, що має статися на футбольному полі, – попереду

Перед кожним матчем київського "Динамо" чекаєш футбольного дива. Саме так називав колись забитий м'яч Віктор Маслов, перший динамівський тренер, якого я пам'ятаю. Тож кожна гра – це очікування цікавого дійства, забитих м'ячів і, звісно, перемог. Так буває далеко не завжди, але так вже привчило нас "Динамо" за довгі роки – перемоги мають прийти! Навіть коли для цього немає видимих підстав.

Приблизно так все виглядало і перед виїзним матчем з "Ренном". Затяжна серія невдалих ігор, що почалася у серпні поразкою від "Бенфіки", триває вже другий місяць, і покращення не видно. Але ж так не може бути завжди! Тому і поєдинок з "Ренном" очікувався як такий, що перерве нарешті смугу невдач.

На жаль, все було так, як і раніше. Гра стала майже точною копією виїзного протистояння з "Фенербахче" у вересні. Та ж сама повна ігрова перевага господарів. Ті ж самі напіватаки "Динамо", які чомусь завершувалися передачею своєму воротарю, те ж саме безглузде катання м'яча біля власних воріт із ризиком помилитися, що стало вже візитівкою нинішнього "Динамо"… І врешті закономірний гол у наші ворота. А потім маленьке диво у вигляді нашого м'яча у чи не єдиній справжній гострій атаці. А потім знову те ж саме, і як підсумок – пропущений гол на останніх хвилинах.

Що залишається? Нічого, крім очікування дива. Того самого, що створили вчора Дубинчак, Бєсєдін, Буяльський та Циганков, коли забивали той єдиний гол. Диво точно буде, його не може не бути! Не сьогодні – так завтра! А тому, хто у це не вірить, нагадаю, що сім місяців тому ми взагалі не знали, що з нами буде. А тепер виявилось, що ми є та навіть вболіваємо за футбол!

Оригінал