Що може стримати Путіна від ядерного удару

Якщо Кремль таки вирішить натиснути "червону кнопку", то навряд чи варто очікувати на консолідовану реакцію США та Великої Британії

Чи завдасть РФ ядерний удар по території України і що насправді може стримати Володимира Путіна від такого кроку?

Зазвичай на цю тему прийнято розмірковувати по такій схемі: "Путін божевільний, тому може ухвалити будь-яке рішення. Але якщо він накаже "натиснути червону кнопку", то тут або саме оточення "застосує табакерку" або удар не відбудеться через "ексцес виконавця".

Але найкращий критерій істини – це практика. І вона показує, що в путінського режиму насправді немає проблеми з виконавцями. Є проблема в тому, як віддаються команди і як "транслюється сигнал" на всі рівні управління.

Ну, наприклад, був проміжок від 1 серпня до 24 серпня цього року, коли рашисти взагалі не застосовували стратегічні бомбардувальники типів Ту-22М3, Ту-95МС і Ту-160 для ударів по Україні. Таку "аномалію" ГУР МОУ в своєму повідомленні від 14 серпня пояснювало так – пілоти дальньої авіації ВКС РФ відчули перспективу опинитись на лаві підсудних в Гаазі, тому почали або приховувати документальні докази своїх злочинів, або взагалі пакувати чемодани кудись в Аргентину.

Але далі з цими авіаторами "щось сталось", і вони без тіні сумніву уже на День Незалежності відстріляли 8 ракет Х-22 по Миргороду та Хмельниччині, ну і 11 вересня відстріляли 6 ракет типу Х-101 по нашій критичній інфраструктурі.

Уже на цьому прикладі можемо побачити, що нижча та середня ланка виконавців в РФ насправді здатна до "самостабілізації", щоб уникнути "ексцесу виконавця", де знаменита фраза "как бы чего не вышло" позначає страх за непослух.

Тут нюанс в іншому. Те, що прозвучало як чергова погроза Путіна застосувати ядерну зброю, насправді було дещо складнішою конструкцією – у хворій картині світу диктатора, "країни НАТО тільки й говорять про те, чим би ударити по території РФ, тому Кремль вимушений захищатись аналогічно".

Але раз на те пішло, в профільних західних ресурсах взагалі ні слова про ймовірне застосування ядерної зброї.

Якраз навпаки, кремлівські пропагандони на довжину свого ланцюга вголос розмірковують, що із тактичного ядерного арсеналу РФ могло залишитись в строю, тому придатне для застосування.

В цьому ракурсі можемо цілком допустити, що коли Путін вчергове погрозив застосувати ядерну зброю, він насправді подумки опинився в часах своєї молодості зразка 1980-х років, де американські ракети "Першинг" могли за декілька хвилин долетіти до Москви та Лєнінграда і де такій загрозі можна було протистояти лише "активним заходам" в стилі КДБ.

Божевілля не завжди трансформується у волю для ухвалення рішень.

Командування ЗС РФ може покласти на стіл Путіну навіть декілька варіантів ядерного удару по Україні чи країнам НАТО. Але сам Путін може не спромогтись ухвалити жоден із таких варіантів. Бо вони не відповідатимуть його хворим уявленням про ядерний шантаж.

Концепція ядерного шантажу Кремля починаючи з 2017 року передбачала, що РФ може завдати блискавичний та ефектний ядерний удар, щоб його результати дозволяли диктувати волю цивілізованому світу.

Саме під таку концепцію й штампувались зокрема гіперзвукові ракети "Кинжал" або ж гігантські атомні торпеди "Посейдон", що мали би влаштувати "атомне цунамі" біля берегів США.

Але за 5 років росіяни, на щастя, так і не довели "Посейдон" до потрібної кондиції.

До половини арсеналу ракет "Кинжал" уже змарновано під час війни проти України. Застосування балістичних ракет до ОТРК "Искандер" зі "спец БЧ" в першу чергу поставить під загрозу самі російські окупаційні війська та знівелює карту "територіальних здобутків".

А як збивати крилаті ракети, незалежно від наповнення їх боєголовки, наші повітряні сили вже технологію напрацювали.

Звісно, може трапитись непоправне, Путін та його система можуть раптом подолати всі свої "внутрішні проблеми", і замість ухвалення невчасних та неефективних рішень почати приймати вчасні та ефективні рішення.

І якщо Кремль таки вирішить натиснути "червону кнопку", то далі навряд чи варто очікувати на консолідовану реакцію США та Великої Британії. Зате можуть себе проявити доволі неочікувані суб'єкти, наприклад – Франція.

США досі використовують аргумент про "ядерну відповідь РФ", щоб не давати нам ракети ATACMS. І щось в цьому є, бо як можемо судити за даними з відкритих джерел, зараз США мають функціональним лише "стратегічний" елемент "ядерної тріади". А технологія успіху нашої ППО ставить окрім всього іншого методологічне питання – чи зможуть у випадку чого літаки F-35 долетіти та відбомбитись модернізованою ядерною бомбою B61-12.

Велика Британія і так має лише "стратегічну" ядерну зброю, розміщену на 4 атомних підводних човнах типу Vanguard, до 300 боєголовок. Але які там протоколи "натискання на червону кнопку" в разі потреби і якою має бути в цьому роль нового монарха – у відкритих джерелах даних нема.

А от Франція може похвалитись тим, що в лютому 2022 року поставила на бойове чергування крилату ракету ASMP-A для запуску із винищувачів Rafale, що має дальність польоту до 500 км та швидкість польоту до 3000 км/год, та може нести боєголовку від 15 до 300 кілотонн. І цей факт ще до початку війни встиг викликати "скрегіт зубами" в кремлівських пропагандонів.

А після початку війни Макрон не тільки почав стимулювати Путіна до перемовин шляхом телефонних розмов, але й у якості аргументу вивів у море всі три наявні атомні підводні крейсери, що є носіями балістичних ракет з ядерною зброєю. Цілком можливо, що цей "аргумент" дозволяв Макрону відчувати себе як мінімум рівним у розмові з Путіним. Ну і насправді – не скупитись на поставку на поставку ПЗРК, ПТРК, самохідних гармат і бронемашин, та й іншого озброєння та амуніції для ЗСУ.

Наша перемога складатиметься з різних дрібних та неочікуваних факторів, силу яких однак не варто недооцінювати.

Наприклад, для звільнення Харківщини від рашистів ЗСУ використали зокрема гусеничні бронетранспортери М113, поставлені від Данії.

А з чого раптом Данії постачати БТР для нашого війська? А з тим, що Кремль перегнув палку, імітуючи акурат біля данських берегів різні "інциденти" на борту атомних підводних човнів, що прямували в Петербург на черговий військово-морський парад.

Оригінал