В нас є суперсила. Не дозволимо нас її позбавити
Лише від нашої згуртованості залежить, як ми завершимо війну та чи справимося з її наслідками
Серед безлічі причин, чому ми досі не програли і чому шансів на перемогу у нас більше, чим на поразку, я виділяю одну найвищу. Це не командування нашими військами – хоча без цього ми б однозначно програли. Це не потужний волонтерський рух – хоча без цього наші війська не змогли б давати ефективну відсіч ворогу. Це не допомога Заходу – хоча без цього ми б не могли зупинити окупанта. Найважливіше, що я ставлю на перше місце, – це наша єдність.
За всю нашу тисячолітню історію мені важко згадати історичний момент такого виклику, перед яким ми всі були єдині. Ні в момент нападу монголо-татар, ні в козацьку добу, ні в добу визвольних змагань, ні, зрештою, в добу здобуття незалежності – ми ніколи не мали такого рівня єднання нашого народу. Це виглядає як пафос і слова, але насправді ні, це має дуже практичну цінність.
Єдність максимально мобілізувала нас і наші ресурси, і це дозволило завдати поразки окупантам під Києвом
З перших днів ми всі зосередили зусилля на перемозі. Ми ставали до лав ЗСУ, до лав волонтерів, ми підтримували біженців, ми віддали заощадження на армію – ми, як народ, робили все можливе й неможливе. Не як влада, не як опозиція, а як єдиний народ. Єдність максимально мобілізувала нас і наші ресурси, і це дозволило завдати поразки окупантам під Києвом, почати зупиняти їх в інших регіонах.
Переведення війни в довгострокову вимагає ще більше єдності від нас. Ми почнемо переживати не тільки лихо війни, а й її наслідки – серйозну економічну кризу. І тільки від нашої згуртованості та єдності залежить, як ми зможемо справитись з цими загрозами.
Зрештою, давайте чесно визнаємо: чи могли б ми організувати відсіч ворогу, якщо б політики з'ясовували стосунки і критикували кожне рішення? Чи отримали б ми за таких умов ту допомогу військову, яку надали наші партнери? Ні.
Немає значення, чи переможемо ми корупцію, коли не буде країни. Немає значення, хто більше з політиків правий, коли не буде країни
Так, на жаль, все не дуже гладко. Є багато проблем, є багато тих, хто думає не про перемогу, а про себе. Є про що розповісти, і мені, можливо, навіть більше, чим багатьом. Так, є ті хто зловживає нашою єдністю, маніпулює нею, викривлює наші успіхи і невдачі. Але щоразу, коли ми кладемо на одну шальку терезів бажання про це розповісти чи почати з цим боротися, а на іншу – єдність, то єдність завжди буде переважувати. Бо немає значення, чи переможемо ми корупцію, коли не буде країни. Немає значення, хто більше з політиків правий, коли не буде країни.
Тому сьогодні і завтра, і аж до перемоги – єдність має переважати все інше. Той хто зруйнує нашу єдність – зруйнує нашу оборону. І тут я хочу підкреслити: це стосується влади, як і будь-кого іншого. А все інше – після перемоги. За всі рішення, прийняті до чи під час війни, доведеться відповісти. Але знову – тільки після перемоги.
