НАТО не зобов'язане нічого для нас робити

Намагання заразити українців неприхильністю до Альянсу – тільки послабить нашу державу

Протягом кількох останніх тижнів усі ми спостерігаємо хвилю критики на адресу НАТО. Оборонний Альянс, у складі якого більшість українців воліли б бачити і Україну, критикують часом доречно, але ще частіше – незаслужено.

Ясна річ, можна зрозуміти емоції українців і цілком людське в своїй природі бажання отримати захист від такого потужного й сильного союзника. Однак слід усвідомити, що є певні межі, які НАТО не переступить через саму суть цієї організації, – пише Андрій Любка для видання "День".

Бо НАТО – це не платформа, не ініціатива, не формат, а саме членська організація, та ще й закритого типу.

Вона складається з обмеженої кількості членів, має сувору процедуру приєднання, органи правління та систему фінансування, чітко прописані принципи та стратегічну мету. Рішення в НАТО ухвалюються консенсусом, тобто всім державам-членам треба домовитися, винятків не існує – лише одноголосно.

НАТО існує давно, ще з 1949 року, і за довгі десятиліття існування Альянс пережив не одну війну в світі. Українська ситуація, хоч як нам це не подобається, в цьому контексті не є унікальною. Унікальними натомість є масштаби підтримки України від окремих держав-членів НАТО – вони значно більші, ніж ще місяць тому могла очікувати й сама Україна. Та все одно українським суспільством шириться (маю сумнів, що без певного джерела й спрямування) хвиля критики щодо НАТО.

Тому хочеться дещо пояснити простими словами: НАТО – це членська організація закритого типу. Тобто щось схоже на ОСББ, де власники квартир зібралися, домовилися про умови спільного життя і сформували спільний бюджет. Цього року скинулися й поставили паркан навколо двору, наступного – шлагбаум з пультом, ще через рік – встановили відеокамери, потім найкращу протипожежну систему, найняли консьєржів і охоронців, а тим часом все фарбували, прибирали, вкладали гроші в енергоефективність. І все це за членські внески.

Так, часом вони допомагали сусідам, зробили дорогу, поміняли труби в районі, навіть намагалися пояснювати мешканцям інших будинків переваги створення ОСББ, але сусіди не дуже слухали, часом крали в них будматеріали чи викидали сміття під їхній паркан.

Коли трапилася біда, почалося підтоплення чи пожежа – мешканці сусіднього будинку попросили в ОСББ підтримки, отримали мотори для відкачування води, захисні костюми, техніку, на час біди ОСББ впустило чужих дітей і жінок до себе, нагодувало й зігріло їх. Але чи є це підставою вимагати й квартиру в ОСББ?

Ясна річ, ця аналогія шкутильгає, але треба тверезо оцінювати ситуацію: ми – не член НАТО, тож Альянс не зобов'язаний нічого для нас робити, все, що ми від нього отримуємо – з його доброї волі й дружніх намірів. Це вже багато, і за це треба дякувати, а не критикувати!

Дуже не хочеться, щоб у ці місяці суспільна думка українців незаслужено повернулася проти НАТО. Адже це той Альянс, до якого ми маємо прагнути і колись – після нашої перемоги – обов'язково вступимо. Там – наша безпека на довгі майбутні десятиліття.

І намагання заразити українців неприхильністю до НАТО – тільки послабить нашу державу.

Sapienti sat.