Ми опинилися на вістрі другої холодної війни

Що нам робити

Так вийшло, що ми опинилися на вістрі другої холодної війни, що розгортається між вільним світом і авторитарним світом. Не всі уряди й парламенти вже усвідомили, що сталося, чимало з них ще думають, що нічого серйозного не відбувається, але це тимчасово. Щоразу, як вільний світ не може виробити спільну позицію, Путін робить щось, аби зміцнити єдність антипутінської коаліції. З цієї точки зору нинішні коливання Німеччини, повітряні кульки Франції та опортунізм Угорщини – це тимчасові епізоди (хоча прикро, що Орбан зробив політичну кар'єру на пам'яті героїв 1956 року, яку нині зрадив).

Чи могло бути інакше? Адже так хотілося повірити у "кінець історії", і навіть коли стало зрозуміло, що його не буде, ще було сподівання: супротивник виглядатиме скоріш як середньовічні таліби, ніж як нещодавно похований СРСР. Але поки існують потужні авторитарні режими, демократія для них є загрозою, хай навіть на іншому континенті, і тим більше під боком.

Отже, другий сезон холодної війни був значною мірою неминучим. Ось чому для нас так небезпечно було зависати більше 20 років посередині між двома світами – цим самим ми перетворили себе на природний буфер, плацдарм, фронтир, потенційне поле битви. Треба було би встигнути розтягти залізну завісу уздовж власного північно-східного кордону, але для цього ми не мали жодних передумов. Врешті, ще Збігнєв Бжезинський вказував, що Україна є однією з ключових точок Великої Шахівниці.

Важливо підкреслити, що ми маємо справу з супротивником, який, попри досить високий військово-технологічний рівень, в цілому рухається по осі часу у зворотному напрямку, тобто архаїзується: інсталює все більш архаїчні політичні, культурні, релігійні системи, все далі залазить у минуле у пошуках власних орієнтирів "золотої доби". СРСР розпався, бо не модернізувався, а просто стояв на місці (ця доба так і названа була "застій").

Нинішня РФ не стоїть на місці, вона активно занурюється у минуле, і це означає її безумовну приреченість (за винятком сценарію світової катастрофи, коли весь світ повернеться у середньовіччя чи навіть кам'яний вік).

Що робити нам?

По-перше, відкинути будь-які ілюзії: статус-кво відносин з Росією зразка 2013 року ніколи не відновиться. По-друге, активно модернізуватися у всіх вимірах: військовому, економічному, державно-інституційному, культурному, освітньому тощо.

Маленька пострадянська країна навряд чи відіб'ється від великої пострадянської країни, а от маленька сучасна країна має всі шанси. Швидкі реформи в армії та прискорений рух в НАТО, поглиблення економічної свободи (наша ситуація гірша, ніж в РФ, і це ганьба нашим "державникам"), розбудова сучасних державних інституцій на противагу політичному мікроменеджменту, більше ресурсів для нової освіти та більше простору для нової культури. Цей шлях вже проходили інші, і їм вдалося.

Ключ: жодних ілюзій та щоденний невпинний рух у майбутнє.

Оригінал