Боротьба триває вже на іншому геополітичному рівні – між США і Росією

Про безпеку України та найближчі плани Кремля

Насправді, у керівництва РФ є цілі, але методи їх досягнення можуть бути різними, варіативним, тривалими в часі, залежними від наявних ресурсів та потенційних втрат під час їхньої реалізації. На моє глибоке переконання, сценаріїв багато і вони всі "на столі", тому кожен з нас має право зараз вчиняти будь-які дії з метою зменшення психологічної напруги та втрат для себе і оточуючих, а керівництво держави з представницьким мандатом повинні підвищувати ціну питання, щоб певні варіанти розвитку подій стали нереалістичними.

Які ж дії президента РФ направлені на внутрішню політику, а які є елементом зовнішньої? Насправді, недоімперія не може мати виключно внутрішньої чи зовнішньої політики, бо її мета – збільшення територій в мілітарний та політичний спосіб, фактичного впливу при формальному збереженні фасадних елементів електоральної демократії, як то голосування зі зрежисованим та підмальованим (буквально, або в цифровому вимірі) результатом. Риторика і заяви виключно на локальну публіку – актуальна теза для держави та системи управління, де думка громадян впливає на представницьку владу.

Коли ж вона керує суспільством, формує його думку та провокує до лояльності щодо агресії за межами офіційних кордонів, то це про сильну руку, якій байдуже до думки громадськості. Навіть економічні втрати бізнесу не є аргументом, бо ж цей бізнес існує завдяки дозволу "сильної руки", а не в ліберальних умовах невтручання влади. Коротше, doesn't care, що ви собі там думаєте, навіть коли бізнес вже втратив 28 млрд лише через створену напругу, а рубль прогнувся не менше, ніж гривня. Червоні лінії можуть бути вибудувані суспільством, а коли воно не важливе, безмовне та обеззублене, то мають, що мають. Відповідно, тут точно, що Україна – не Росія.

РФ окупувала не лише Крим, а і частину Донбасу, що істотно відрізняється від ефективного контролю. Економіка та фінанси, громадянство, ринки, ресурси – російські. Паспортизація понад 600 тис. громадян РФ розпочалась п'ять років тому. Після змін до їхньої конституції з електронним голосуванням ці громадяни є точкою входу вже в офіційному порядку, бо вони під "захистом і гарантіями" тієї держави. Участь у їхніх парламентських виборах минулого року новонавернутих громадян є політичною інтеграцією. Ще за мого перебування в політичній підгрупі ТКГ в Мінську, цілями іншої сторони був вихід на кордон Донецької та Луганської областей. Візаві прямо про це говорили, але в політичний спосіб загарбання.

Як розвиватиметься ситуація в цьому напрямку, прогнозувати не важко, але тут є нюанс. Боротьба триває вже на іншому геополітичному рівні – між США та РФ. Хтось заявляє, що Україну до чогось там примусять, але є очевидними інші речі:

- Підвищення ставок агресора легітимізує надання Україні летальною зброї.

- Україна не Росія, тому українська влада не може ні про що домовитись, якщо суспільство буде категорично проти. Це реалії демократичного суспільства, які добре зрозумілі нашим західним партнерам, але недоступні для росіян.

- Це період своєрідного чекапу для країн Альянсу та ЄС на предмет, хто є хто, втім, загроза мобілізує, що зараз і відбувається. Німеччина та ймовірно Франція будуть мімікрувати під ОБСЄ, але ця роль не може бути відіграна в перспективі, якщо РФ не припинить ескалацію.

Як на мене, 2024 рік буде тяжким для України, бо у нас та у них будуть президентські вибори. Електорат все ж потрібно мобілізовувати через агресивні дії назовні. А ми тут, як завжди, поруч. Ну і у нас теж рік матиме чутливий та політично-агресивний контекст. Обиратимемо ж нового головнокомандувача.

Оригінал