2021-й увійде в історію як рік оформлення нових міждержавних коаліцій

Деякі дипломатичні підсумки року

Представницький міжнародний Саміт на підтримку демократії, в якому узяли участь більше 100 країн, який пройшов 9-10 грудня у Вашингтоні, став не лише визначною подією року, а вочевидь першим кроком на шляху реального утілення ідей щодо необхідності співпраці країн-однодумців (like-minded countries). Слід зазначити, що таку пропозицію вперше висловила віцепрем'єр-міністр Канади Христя Фріланд в промові щодо пріоритетів зовнішньої політики Канади 6 червня 2017 року. Пізніше про необхідність цього говорив ексдержавний секретар США Майкл Помпео у своєму відомому виступі про комуністичний Китай і майбутнє вільного світу 23 липня 2020 року: "Мабуть настав час для нового об'єднання країн-однодумців, нового альянсу демократій". Згодом ця ідея була розвинута діючим державним секретарем США Ентоні Блінкеном у зверненні "Зовнішня політика для американського народу", в якому він наголосив, що жодна глобальна проблема не може бути вирішена жодною країною, що діє лише самостійно — навіть такою могутньою як Сполучені Штати Америки. І обіцяв оновити зв'язки із союзниками та партнерами.

Мабуть, вже не повинно бути сумнівів, що 2021-й увійде в історію міжнародних відносин як рік початку оформлення контурів потенційних міждержавних коаліцій, а студенти вивчатимуть основні дати й головні тенденції, що проявилися на світовій арені саме цьогоріч.

Так, 10 червня президент США Джо Байден та прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон домовилися про оновлення Атлантичної хартії, яку у 1941 році під час Другої світової війни уклали лідери цих двох країн - тодішні прем'єр Великобританії Вінстон Черчилль та президент США Франклін Рузвельт. 15 вересня було оголошено про створення нового тристороннього альянсу США, Великої Британії та Австралії у сфері безпеки – AUKUS. В рамках даного формату три країни, що поділяють спільні погляди на багато актуальних питань міжнародної політики, запланували здійснювати якнайширше співробітництво в галузі надсучасних технологій оборонного характеру, а також будівництво в Австралії і для Австралії атомних підводних човнів з використанням американських і британських технологій.

24 вересня оприлюднили спільну заяву лідерів Австралії, Індії, Японії та США у форматі чотирьохстороннього безпекового діалогу - Quadrilateral Security Dialogue, QUAD, в якій серед іншого було підкреслено важливість порядку, заснованого на міжнародному праві, для безпеки і процвітання Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Попри деякі внутрішні суперечки, країни-члени НАТО упродовж року займали спільну позицію з основних питань міжнародного порядку денного, зокрема стосовно необхідності протидії амбіціям Росії та Китаю. Вже у 2022 році країни-члени Північноатлантичного альянсу збираються затвердити узгоджену спільну довгострокову стратегію НАТО 2030.

Тобто, виглядає так, що країни демократичного табору все ж таки вирішили не піддаватися агресивному наступу авторитаризму, що розпочався ще 2008 року, коли глобальна фінансова криза змусила багатьох у світі сумніватися в західній системі господарювання і демократії, а згуртувавшись, намітили для себе сфери найбільш продуктивної взаємодії. І хоча країни-учасниці згаданого Саміту наразі мають різні рівні розвитку демократії, їх вочевидь об'єднує розуміння того, що у сучасному світі все більше діє "право сильного", існуючий міжнародний порядок знаходиться під загрозою і для його збереження потрібні спільні та скоординовані зусилля.

Утім, спостерігається й подальше зміцнення вісі Пекін-Москва, якій відверто симпатизують низка таких країн, як Білорусь, Венесуела, КНДР. Іран також тісно взаємодіє з цими двома великими континентальними потугами, хоча водночас рішуче просуває власні амбітні плани на Великому Близькому Сході. Схожі або навіть тотожні позиції з багатьох міжнародних питань займають й країни-члени так званої "Групи друзів на захист Статуту ООН", куди окрім названих держав входять Ангола, Алжир, Болівія, Камбоджа, Куба, КНДР, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Лаос, Нікарагуа, Палестина, Сент-Вінсент і Гренадини та Сирія, які 23 вересня цього року оприлюднили власну спільну Політичну декларацію.

Вже можна прогнозувати, що подальший хід світової історії буде визначатися усе більш зростаючою конкуренцією за вплив, природні ресурси, висококваліфіковані кадри, контроль над технологіями та сучасними виробництвами між США та їхніми союзниками і партнерами, з одного боку, а також Китаєм і Росією, чиї стосунки без формального оформлення вже набули ознак справжнього військово-політичного союзу, та їхніми прибічниками-сателітами – з іншого.

Очевидно, для багатьох в Україні не є таємницею, хто саме зі згаданих вище країн завжди підтримував і підтримує наш суверенітет і територіальну цілісність, а хто з тих чи інших міркувань займав і продовжує займати інші позиції. Мабуть, й стратегічний вибір партнерів для нас не має бути надзвичайно складним – тим більше, що Україна серед інших держав також отримала запрошення на згаданий вище Саміт. Адже, ті країни, хто залишиться без надійних друзів у завтрашньому світі, скоріше за все, опиняться на маргінесі світової політики з не дуже сприятливими перспективами подальшого розвитку.

Як відомо, під час Революції гідності український народ вже однозначно обрав вектор подальшого розвитку країни. Тепер настав час втілити його вибір у прогнозовану зовнішню політику, конкретні домовленості та здобуття надійних союзників. Вочевидь, саме це й має бути головним завданням української дипломатії на наступний рік.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua