Україна відрізняється від Фінляндії. Нехай західні політики не обманює себе

Їм не вистачає реалізму

Глава Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольфганг Ішингер у інтерв'ю виданню Handelsblatt зазначив, що Захід міг би порекомендувати Україні орієнтуватися у своїй зовнішній політиці на сучасну Фінляндію, яка є членом Європейського Союзу, але не є членом НАТО.

"НАТО - це червона лінія для Росії", - підкреслив Ішингер.

Ще кілька років тому з його думкою погодився б багато хто не тільки на Заході, а й у самій Україні. Підтримка вступу України до Альянсу до 2014 року ніколи не охоплювала не лише більшість громадян, а й навіть не наближалася до половини населення. Ситуацію не змінив навіть Майдан 2004 року - більшість українців як були, так і залишилися радянськими людьми, які вірили у "агресивність" Альянсу і мріяли про дешевий російський газ. Більше того, після повернення до влади проросійських сил на чолі з Віктором Януковичем Україна оголосила про свій позаблоковий статус та продовжила термін перебування у Криму російської військової бази. І, знову-таки, це не викликало відторгнення більшості населення, оскільки ціною угоди був дешевий газ і тарифи – а заради них ця більшість цілком готова була ризикнути державними інтересами! - пише Віталій Портников для Еspreso.tv.

Конфлікт між Україною та Росією розпочався навіть не з Майдану 2013-2014 років та не з втечі Януковича, а з тиску, який російський президент Володимир Путін чинив на українського президента. Путін вимагав від Януковича, щоб той відмовився від підписання угоди про асоціацію із Європейським Союзом. Підкреслю, не від вступу до НАТО і навіть не вступу до Євросоюзу. А від підписання невинної угоди про асоціацію, яка нічим не обмежувала ані російських економічних інтересів, ані тим більше інтересів безпеки Росії. До речі, Фінляндії, навіть коли вона змушена була координувати свою зовнішню політику з Радянським Союзом, із такими документами ніхто не заважав. Угода про вільну торгівлю Фінляндії з Європейським економічним співтовариством була підписана 1972 року - і Леонід Брежнєв не викликав до Москви президента Фінляндії Урхо Кекконена і не влаштовував йому істерик, як Путін - Януковичу або президенту Вірменії Сержу Саргсяну (якого від змусив відмовитися від угоди). Коли у лютому 1992 року президент Фінляндії Мауно Койвісто заявив, що його країна має намір приєднатися до Євросоюзу, президент Борис Єльцин не телефонував у Гельсінкі і не попереджав колегу про небажані наслідки. Нічого цього не було. Ніколи.

Вже сьогодні голова ради із зовнішньої та оборонної політики Росії, поінформований експерт Федір Лук'янов, який пропонує Заходу погодитися з "фінляндизацією" України, чітко вказує: ані вступ до НАТО, ані вступ до ЄС, бо члени у одному об'єднанні майже ті самі, що в іншому.

Тож нехай Ішингер не обманює ні себе, ні нас. "Червона лінія" для Кремля – це зовсім не вступ України до НАТО. "Червона лінія" для Кремля – це сама незалежність України, саме її існування як держави.

І цим Україна помітно відрізняється від Фінляндії. Втім, незалежність Фінляндії, її існування, як держави, були "червоною лінією" для Кремля аж до Другої світової війни.

Фінляндії просто вдалося своє існування відстояти.