Існує висока вірогідність того, що вперше за багато років наші проєвропейські настрої можуть знизитися

Усі ми, хто в більшій, хто в меншій мірі, налякані ціною на газ. І для багатьох - це головний виклик наступного року. Бо ціни будуть рости. Держава замість того, щоб розширити коло субсидіантів, навпаки, його звужує (за розрахунками Українського інституту майбутнього, як мінімум півмільйона домогосподарств стоятимуть на грані виживання). А про промвиробництво і взагалі говорити не доводиться - велика частина нашої економіки просто не витримає прогнозовану ціну на газ. Про них в уряді просто мовчать, так ніби промвиробництва не існує.

І все ж, як би це дивно не звучало, це не головна проблема для нас. Головна проблема куди складніша. Вона лежить перш за все в психологічній, а не економічній площині (точніше економіка поглиблюватиме психологічний дискомфорт).

Якщо коротко, з РФ іде війна, з Китаєм ми маємо натягнуті стосунки, США почали перезавантаження стосунків з Росією проти Китаю, Євросоюз не готовий бути нашою опорою. Простіше кажучи, наступного року ми можемо зіткнутися з глобальною психологічною проблемою: ми будемо говорити про єдиноможливий прозахідний курс і в той же час будемо дуже чітко відчувати, як ЄС і США грають подвійну гру щодо нас.

Будучи інфантильною нацією, яка до того ж має доволі примітивний (на жаль) бюрократичний апарат і майже відсутню будь-яку стратегію, ми опинимося в складній психологічній пастці, яка буде помножена на доволі складну економічну ситуацію.

Вихід із цієї пастки одна частина знайде в розповідях про зовнішнє управління, а друга - в проханнях до колективного Заходу наказувати тих, хто не підтримує їх вузькокорпоративні інтереси. А основна частина суспільства взагалі впаде у велику депресію через повну втрату орієнтирів майбутнього. В той же час, колективний Захід, з великою долею імовірності, буде розповідати про цінності, які не підкріплені реальними фінансами (якщо ми не дай Бог заговоримо про локалізацію, ми будемо оголошені євроренегатами). Як результат - існує дуже висока вірогідність того, що вперше за багато років наші проєвропейські настрої можуть знизитися. І це не просто цифри в соціології, це психологічне повернення в сторону Москви.

Насправді вихід тут є. По-перше, потрібно справді поставити правильні діагнози. По-друге, те об'єднання, про яке говорив Володимир Зеленський 24 серпня, потрібно почати матеріалізовувати саме з таких тем, виробляючи єдині правила гри на зовнішньому фронті (ну не можна і далі жити в парадигмі, що треба пожалітися якомусь послу і посол нам тут все порішає - цей механізм уже не просто не працює, він працює проти нас). Fail state починається не з корупції, а з неможливості еліт домовитися всередині країни.

На жаль, поки немає драйвера для таких домовленостей і нема нікого, хто міг би бути арбітром, який слідкував би за дотриманням слова. Але якщо така людина знайдеться, саме ця людина виграє наступні чергові президентські вибори.

Оригінал