Ми ментально ближчі до Європи, ніж афганці, але наші перспективи досі туманні

Ситуація в Афганістані схожа на 1941-й рік в СРСР

Зараз кадрова армія Афганістану просто розсипалася, як картковий будинок. З талібами, власне, і воювали мало. Усі або розбігалися по домівках, якщо це недалеко, або здавалися в полон.

Так само і кадрові дивізії Червоної армії у 1941-му. Вони штатними розписами були заповнені на 60%. Решту – особливо водіїв, трактористів на тягачі, їздових, обозних, кашеварів – добирали з місцевих.

От українці і білоруси, особливо із західних областей, і дали деру.

Дезертирство у мехкорпусах склало до 30%. А небойові втрати по техніці складали до 50% від складу. Розумієте? Половину танків у 9-му мехкорпусі Рокосовського не німці спалили, а свої кинули. А решту німці спалили, бо горючку і снаряди вчасно не підвезли.

Просто українці не захотіли вмирати за Сталіна.

Те ж саме в Афганістані.

Армія почала розбігатися, бо населення або співчувало талібам, або їм "какая разница".

А що ви хотіли? 60% населення неграмотні. А вчити дітей (особливо дівчаток) почали недавно. Грамотні ще не виросли. А неграмотна молодь легко навіюється грамотними талібами.

Нагадаю, таліб – це студент медресе, такої собі духовної семінарії.

Бісмарк говорив після франко-прусської війни, що її виграв німецький вчитель.

Громадянську війну в Афганістані виграли мулли.

Який ми маємо зробити з усього цього висновок?

1. Ще раз підтвердилося: пасіонарна меншість завжди помикає гармонійною більшістю.

Нарвані молоді і безграмотні хлопці, яких ведуть у бій грамотні, але ідеологічно вмотивовані командири, надавали стусанів навченій американцями армії.

Але ця армія в останні місяці скаржилася на невиплату зарплат. А воювати не бажала.

А от нам якраз переживати не варто. Більшість українських пасіонаріїв налаштовані якраз проукраїнськи. А наші "какаяразница" не в армії служать – а пиріжками торгують. Тому аналогії з Україною недоречні.

2. А от місцева влада в Афганістані здавала міста без бою. За ними змилася і центральна влада. Вони зрадили тих небагатьох, хто щиро прагнув змін. І не хотів у ХХІ столітті жити за дикими законами.

Тепер усі пожинатимуть плоди, але відчують це пізніше, коли таліби закрутять гайки.

А тут аналогія з нашим урядом доречна. У нас теж досвід Криму та Донбасу у 2014-му показав, що на місцеву владу надії мало. А зараз і на центральну. Пацифісти войовничі тільки з іграшковими автоматами.

3. Маємо зробити висновок про різницю менталітетів. Захід щиро хотів зробити Афганістан демократичним. Але коли народи Афганістану ментально не приймають демократію – то нічого тут не вдієш.

Тут знову ж, аналогія з нами. Скільки не розказуй, що євро стандарт – це не лише євроремонт, а і євро порядок, відповідальність, суд – ніхто не розуміє.

Чому ми досі не в НАТО? – скаржиться Найвеличніший. Бо не вмієте правильно поводитися.

Бо соціальний капітал не розвинено.

Бо суспільство, якщо перевести на вік людини, перебуває у стані 13-річної дитини, коли фізіологія вже склалася, а з розумом і досвідом – ще діти.

І уряд поводиться з українцями, як з дітьми. А дітям подобаються мультики з Найвеличнішим лідером сучасності.

Коротше. Ми ментально ближчі до Європи, ніж афганці, але наші перспективи досі туманні.

Тішить одне: наші освічені пасіонарії таки колись прийдуть до влади. І таки змінять цю країну.

Виховуйте дітей і плекайте молодь. Вони кращі за нас.

А совок відімре разом з його носіями.

Оригінал