Прийшла пора платити за рахунками

Захід вводить санкції проти режиму Лукашенка. Під удар потрапляють держбанки Білорусі, калійні добрива і нафтопродукти. У відповідь Лукашенко заявляє, що Білорусь і Росія "самодостатні країни". Твердить, що у нього "розв'язані руки", і погрожує у відповідь карами.

Офіційний Мінськ запускає на повну маховик репресій. У незгодних з узурпацією влади варіантів небагато. Можна емігрувати. Можна присягнути режиму. Можна піти "під радари", що, втім, теж не гарантує безпеку, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Зла іронія в тому, що все це ми вже бачили. В окупованому Криму.

Анексія ізолювала регіон. Всі міжнародні зв'язки виявилися обірвані. Будь-яке ведення бізнесу там пов'язане із загрозою санкцій, а будь-яке публічне життя вимагає присяги новим прапорам.

І точно такий же процес тепер відбувається з Білоруссю. Її держкомпанії стають токсичними. Її єдиний ресурс — це російський бюджет. Будь-яка соціальна активність можлива лише за умови схвалення вертикалі, а будь-яка незгода загрожує тюремними термінами.

Лукашенко перетворює свою країну на один великий Крим. Викреслює Білорусь із цивілізованого простору. З тією лише різницею, що Крим був окупований Москвою, а Лукашенко сам готовий покласти свою країну до цегляних стін Кремля задля збереження режиму особистої влади.

Причому, напруга буде лише посилюватися. З кожною новою ітерацією режим Лукашенка буде входити в конфронтацію зі здоровим глуздом. Західний санкційний пакет проти держкомпаній Білорусі буде лише зростати. І в цей момент Україна опиниться перед серйозним етичним вибором.

Сім років тому анексія Криму застала нашу країну зненацька — і офіційний Київ ще багато місяців визначався з межами допустимого. Ми сперечалися про те, чи можна торгувати з окупованим півостровом. Чи припустимо поставляти туди електроенергію і підтримувати залізничне сполучення. Ми ламали списи, кого вважати фінальним бенефіціаром такої взаємодії: простих людей чи окупаційну адміністрацію.

Узурпація влади в Білорусі ставить перед Україною точно такі ж етичні дилеми. Де допустимі межі взаємодії з офіційним Мінськом? Чи можна купувати нафтопродукти, вироблені на держзаводах сусідньої країни? Подібна торгівля полегшує життя простим білорусам чи зміцнює режим Лукашенка?

Після анексії Криму Україна вчилася пов'язувати воєдино логіку і етику. Вимагала від західних партнерів послідовності та принциповості. Наполягала на збереженні санкцій проти країни-агресора і критикувала тих, хто закликав вести бізнес "аs usual".

Тепер цей бумеранг повернувся. І офіційному Києву рано чи пізно доведеться приміряти на себе роль середньостатистичної європейської країни, вимушеної після 2014 року обмежити свою торгову взаємодію з країною-порушником. Вже коли ми вимагали від усіх інших вірності цінностям, то саме час платити взаємністю. І будь-яка половинчастість у цьому питанні буде грати не на користь офіційного Києва.

Сім років тому Україна опинилася в ролі країни, що вимагає від інших принциповості. А сьогодні цю принциповість доведеться виявляти вже нам самим. Санкції проти режиму Лукашенка неминуче відгукнуться незручностями, витратами і зростанням цін, а тому вони стануть показовим тестом на зрілість. Проходити який будуть не тільки українська влада, а й громадяни. Кожен зможе відчути себе в ролі європейського обивателя, від якого ми вимагали не плутати цінники з цінностями.

Прийшла пора платити за рахунками.

Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода