Україна не провалилася на Олімпіаді. Наші спортсмени кращі за нашу економіку

У нас 19 медалей. Хіба це можна вважати невдачею?

Україна не приділяє уваги спорту. Олімпійський провал. Ганьба в Токіо. Десь так звучали багато з тих, хто коментував результат Олімпіади. І журився, що Україна провалилася. Та чи був провал?

В офіційному медальному заліку Україна посіла 44 місце. Неприємненько. Не страшно, але неприємно. Але офіційний залік вибудовується на абсолютній перевазі золотих медалей. Одне золото тут коштує 100 бронзових медалей або 200 срібних. Навряд чи така класифікація виглядає справедливою. Наприклад, Україна на 44-му місці, а прямо над нами, на 43-му місці, Косово. У них 2 медалі, просто дві медалі золотих. А в України 19 медалей. Чи можна сказати, що в Косово в спорті сильніші? Адже ці 2 медалі теоретично могла вибороти взагалі одна людина, якийсь самородок-косовар. А відмінність між золотом і сріблом, між золотом і бронзою - іноді в одній секунді. Іноді в одній десятій секунди. Іноді в одному судовому рішенні. Яке не завжди нам подобається.

Тому більш справедливим бачиться підсумок за кількістю медалей. І тут Україна набагато вище, ніж могла б дозволити наша економіка. Все ще вище. У нас 19 медалей. Це ставить нас відразу на 16-те місце. Подумайте тільки, де ще ми можемо бути на 16-му місці в світі? За ВВП на душу населення? Точно вже ні. У нас 19 медалей, і це більше, ніж у Польщі (14 медалей), Іспанії (17 медалей), Чехії (11 медалей), Туреччини (13 медалей), Аргентини (3 медалі). Ми відстали всього на 2 медалі від Бразилії. Країни з величезною кількістю населення. Хіба це можна вважати невдачею? Та це ж надуспішний виступ.

Може, ми розраховували взяти медалей більше? Перед Олімпіадою. Може. Але тоді навпаки - ми могли отримати медалей більше, якби не особисті історії окремих спортсменів. Це точно не історія про країну, це історія про одну конкретно взяту долю.

Насправді український спорт і українські спортсмени виступають набагато краще, ніж може собі дозволити наша економіка. За минулими Олімпіадами був проведений розрахунок і показана кореляція між кількістю медалей і двома ключовими показниками для країни. Це ВВП країни і ВВП на душу населення. Фактично це те, скільки у вас всього людей (що так чи інакше відображено в сумарному ВВП) і наскільки ці люди є заможними, тобто скільки країна може витратити на одного спортсмена. Витратити, не обов'язково вкладаючись в підготовку спортсмена до Олімпіади, що з професійним спортом не дуже логічно. Радше, скільки загалом держава може витрачати на спорт, на здоровий спосіб життя, на інфраструктуру, що обов'язково потім веде до результатів і в професійному спорті. Так ось, Україна - остання країна в Європі щодо ВВП на душу населення. А із самим населенням у нас взагалі не склалося, постійна депопуляція. І на цьому тлі ми входимо в 20 найбільших спортивних держав світу. Так, це суперкрутий результат.

Чи є винятки? Так, є. Як завжди. Наприклад, це країни Карибського басейну. Де зазвичай занадто багато медалей для їхніх показників. Але тут справа в цинічному природному доборі, адже більшість населення цих країн - нащадки рабів, яких звозили на плантації. І так уже виходить, що щоб виграти стометрівку - потрібні плюс-мінус ті самі генетичні якості, як-от щоб вижити на очеретяній плантації. Як і в Кенії, де просто живуть на високогір'ї, люди краще генетично пристосовані до бігання марафонів. Але це все винятки із загального правила. Такі ж винятки, як божевільні диктатори, які ставлять на спорт як на спосіб показати всім, де раки зимують. І це точно не шлях здорової людини. Як свого часу збірна НДР була мало не лідером олімпійського заліку, але все це будувалося на державній програмі допінгу.

Більш того, навряд чи виступи на цій Олімпіаді можна вважати провальними в порівнянні з попередніми. У нас на цій Олімпіаді дійсно найгірше місце в загальному медальному заліку. Але знову ж таки, цей залік показує тільки золоті медалі. Ми дійсно примудрилися в 1996 році посісти 9-те місце в загальному заліку, що вже точно не відповідало нашому рівню розвитку на той момент. Хтось хоче змінити і відправитися в 1996 рік? Хтось забув, що таке справжнє "зубожіння"?

Так ось, місце за золотими медалями у нас дійсно найгірше. Але повертаємося до кількості медалей. В тому самому легендарному для нас 1996 році у нас було 23 медалі. Всього на 4 медалі більше, ніж цьогоріч. Просто тоді було 9 золотих. Але всього 4 медалі різниці. Стільки ж, 23 медалі, у нас було в 2000 році в Сіднеї, а в 2004 і 2008 роках у нас цих медалей було 22. Всього на 3 більше, ніж цього разу. Просто іноді у вас народжується Яна Клочкова. І так виходить. А якщо ми візьмемо 3 останні Олімпіади, то в порівнянні з 2016 роком у нас потужне зростання за кількістю медалей, адже там їх було всього 11. А в 2012 році ми теж заробили 19 медалей, як і цього разу.

В результаті від найкращої в історії Олімпіади нас вирізняє 4 медалі. Це на 20% краще, ніж зараз. При цьому результати 1996 року були результатом ще радянської спортивної школи. Школи, яка робила чемпіонів на тлі порожніх магазинів. Коли спорт потрібен був, щоб розповісти радянській людині, що їй тільки видається, що їй їсти нічого. Це був спорт країни в дефолті (а СРСР був в дефолті за підсумком). Це той самий підхід тоталітарних режимів, коли треба показати результат за будь-яку ціну, і концентрація ресурсів тут зашкалює. Концентрація ресурсів, які витрачає держава на показуху. Коли у вас одночасно багато золотих медалей і найвища смертність в Європі. Коли у вас багато чемпіонів, але найнижча тривалість життя на континенті. Це поганий приклад для наслідування.

Що в підсумку? Хороша Олімпіада. Наші спортсмени, як і раніше, кращі за нашу економіку. Наші результати відмінні, якщо розуміти те, що ми можемо вкласти в спорт і що ми в нього вкладаємо. Не тому що хочемо чи не хочемо, а тому що просто не можемо собі дозволити. Це як з пенсіями. Ми не можемо собі дозволити ні німецькі пенсії, ні німецькі спортивні результати. І не тому, що чиновники погані (хоча це не означає, що вони хороші чи святі), а тому що ми не провели ці нудні реформи. І поки ми можемо лише концентруватися на здоровому способі життя. Пропаганда спорту, більше парків, більше спортивних майданчиків. Держава не має підтримувати професійний спорт, а має сприяти масовому заняттю спортом всього населення. Зрештою, якщо ви не диктатура, то Олімпіада і її результати для вас надто нічого не означатимуть. Вам треба, щоб люди в парках бігали і потім менше хворіли, а жили довше. А золото виборов боксер чи срібло, - важливо саме для цього боксера і його друзів.

Оригінал