У Путіна є конкуренти. Хто може прийти після нього

Тільки це нічого для України не міняє

У 2018 році на чергових перевиборах Володимира Путіна йому підібрали спаринг-партнера. Головним конкурентом беззмінного російського президента тоді став комуніст Павло Грудінін. Минуло три роки - але навіть тепер Кремль, ймовірно, не може пробачити йому його результат.

Президентські вибори в Росії мають мало спільного зі справжнім виборчим процесом. Всі знають заздалегідь, хто саме стане тріумфатором гонки. Єдина інтрига зазвичай впирається в явку. Чим вона вища - тим вище публічна легітимність чергового терміну Путіна. Але, крім цього, є ще один важливий нюанс, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Кожні перевибори колишнього полковника КДБ перетворюються на референдум. Путін перемагає не абстрактних конкурентів - він повинен перемогти альтернативні сценарії розвитку країни. Ця перемога символічна, але знакова, тому що підсумок виборів повинен цементувати беззмінність чинного глави держави.

У 2000 році росіянам пропонували голосувати проти регіонального сепаратизму. У 2004 році - проти бідності. У 2012 році - на тлі протестних мітингів на Болотній площі - росіянам пропонували голосувати проти тих, кого влада оголосила "п'ятою колоною". А в 2018 році таких альтернатив було відразу дві.

Того року Кремль дозволив брати участь у президентських перегонах відразу двом знаковим кандидатам. Кожен з яких мав уособлювати ті можливі альтернативи, яким російський виборець повинен був сказати рішуче "ні".

Одним з претендентів була Ксенія Собчак. Дочка пітерського функціонера - одного із символів постперебудовного десятиліття - була призначена на роль символу всього "допутінського" і "безпутінського". Весь її публічний порядок денний мав уособлювати те, що було б з країною, якби не з'явився у Росії Володимир Володимирович. Мовляв, статус Криму переглянути, державну вертикаль - послабити, соціал-дарвінізм - впровадити.

Програш Собчак мав закріпити перемогу Путіна. Російські дев'яності в її особі мали програти путінському двадцятирічному правлінню. Собчак набрала мізерні півтора відсотка - і своє завдання виконала. Але вона була не єдиною, кого адміністрація президента РФ пустила в той рік на вибори.

Другим новачком тієї передвиборчої гонки став комуніст Павло Грудінін. Директор радгоспу, успішний підприємець. Таке собі уособлення "червоного директора", міцного господарника і грунтівника. Він ідеально підходив на роль умовного російського "Олександра Лукашенка" - не тільки схожістю біографій, але й загальним політичним типажем і риторикою.

Програш Грудініна повинен був стати поразкою російського міфу про "міцного господарника", який зумів "зберегти народне добро" в державних руках і не віддав економіку у владу олігархам. Але раптово трапилося те, чого Кремль не планував. Рейтинг Грудініна почав рости. Електорат Путіна став перетікати до кандидата від комуністів.

Грудінін не був західником, не критикував духовні скріпи і не пропонував повернути Крим Україні. Замість цього він пропонував націоналізувати стратегічні підприємства і припинити виведення капіталу. Але головне - він обіцяв збільшити податки для багатих, знизити тарифи для бідних і обіцяв захищати обивателів від свавілля еліт.

Ймовірно, Кремль злякався. Підставний спаринг-партнер, завданням якого було тріумфально програти, раптово став проблемою. Грудініна стали знищувати на всіх російських телеканалах. Але незважаючи на це він все одно зміг фінішувати другим — з результатом майже у 12%.

Потрібно розуміти, що в російському суспільстві є серйозний антиелітарний запит. Двадцять років тому саме він допоміг Путіну очолити країну. У свої перші каденції російський президент демонстративно погрожував олігархам, захищав пенсіонерів і звільняв чиновників у прямому ефірі. Але тепер все змінилося. Вибудувана Путіним система працює не стільки в інтересах обивателя, скільки в інтересах все тих же еліт. Пересічний громадянин цього не може не відчувати, і тому Павло Грудінін у 2018 році назад зумів зібрати голоси. Тому що потрапив у амплуа захисника "низів" від "верхів".

Відтоді пройшло три роки, але, мабуть, Кремль досі не може пробачити Грудініну свій власний переляк. За два місяці до виборів в Держдуму його викреслюють із федерального списку КПРФ. Він займав там друге місце - після Зюганова і перед космонавткою Світланою Савицькою. Його знімають з формального приводу, хоча реальна причина криється все в тій же травмі 2018 року. Коли його висунення змусило офіційну Москву добряче понервувати.

З усієї цієї ситуації можна зробити три висновки.

Перший. Розмови російських пропагандистів про те, що у Путіна немає конкурентів, нічого не варті. Конкуренти є - і якщо Росія доживе до вільних виборів, думаю, вони цілком можуть перемогти.

Другий. Росія вагітна змінами. Люди втомилися від чиновницького свавілля і у них є запит на справедливість. Той, хто пообіцяє їм приструнити еліти, теоретично має шанс зібрати голоси.

Третій. Той, хто переможе Путіна, навряд чи буде вихідцем з ліберального табору. Немає сенсу чекати, що Росія піде з окупованих територій. Розмови про духовні скріпи і "один народ" нікуди не подінуться. Імперський вірус дуже сильний і без бою своїм місцем нікому не поступиться. А тому надії багатьох наших співгромадян на те, що відхід Путіна від влади сам собою вирішить проблеми нашої країни, не мають нічого спільного з реальністю.

Путін не вічний. Тільки це нічого для України не міняє.

Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода