Живемо так, ніби планета одноразова, і після використання зможемо купити нову

Виготовлення неякісних товарів і постійна потреба купувати нове є основою сучасної економічної системи

Ще минулого місяця я туди заходив, а тепер над вікнами червоніє великий напис "Оренда". Взуттєва майстерня за межами центру міста, куди ходять тільки люди з цього району. А в ній статечний ром Золтан, Золі-бачі, майстер на всі руки.

Це в усіх спільнотах так, але серед ромської меншини, яка має купу соціальних проблем і часто наражається на вороже ставлення, люди, які досягли успіху у своїй справі і яких поважають інші, мають підкреслене відчуття власної гідності. Чи то музикант, чи то бляхар, чи – як у цьому випадку – швець, такий майстер завжди поводиться трохи як священник, до якого прийшов сповідатися грішник.

До цього я оббігав різні взуттєві майстерні в центрі, але там, побачивши мій черевик, казали, що єдиний спосіб зарадити – міняти підошву. А йдеться про мартінси, в яких саме напівпрозора жовтувата підошва є родзинкою вигляду. Замінити її на якусь банальну чорну – нонсенс. "Тоді викидайте", ‒ розводили руками майстри.

Так я й потрапив до Золтана. Він покрутив черевик у руках, не виймаючи з рота цигарку, а тоді відповів: "Шеф, без проблем, просто це ручна робота, я буду шилом проколювати і зашивати". У його тоні відчувався відтінок образи, бо я своє запитання почав із "Чи зможете ви…?" Що за дурниця, як це він – та й не зможе?!

Золі-бачі свою роботу виконав перфектно, до того ж за дуже символічні гроші. Я навіть подумав, що довго з такими розцінками він не протягне. Аж ось на стіні з'явилося оголошення про оренду. Вочевидь, сплачувати за винаймання простого приміщення він уже не може. Не через те, що замало бере. Причина інша: в майстра замало клієнтів, туди вже майже ніхто не заходить.

Бо люди переважно купують одноразове взуття, взуття на один сезон. У нього відповідна ціна, тому це навіть зручно – купити, походити і через кілька місяців викинути. Адже це наближає черговий викид ендорфінів у кров – момент купівлі нової пари. У наш час купівля, споживання, шопінг стали не тільки ознакою успішності людини, а й певним замінником урочистості релігійного річного циклу. Думка про Різдво асоціюється не з печерою у Вифлеємі, а з купівлею подарунків для близьких, підготовка до Великодня полягає не в дотриманні посту, а в купівлі нового гардеробу для походу на святкову службу і замовленні делікатесів, від яких у будні люди утримуються через дорожнечу.

Одяг, взуття, техніка – люди купують товари на обмежений період часу, але й самі виробники зацікавлені в тому, щоб людина якомога швидше позбулася минулої речі й купила наступну. Футболки й сорочки шиються так, щоб після кількох прань захотілося придбати собі щось нове. Взуття у більшості магазинів таке, щоб за одне літо воно почало розповзатися й розклеюватися. Телефони навмисно спроєктовані так, щоб через два роки батарея вже не витримувала цілий день роботи, а процесор починав тупити й уповільнюватися. Таким чином нас лагідно підштовхують до купівлі нового продукту.

Виготовлення неякісних товарів і постійна потреба купувати нове є основою сучасної економічної системи. Виготовити якомога більше, продати максимально багато, використовуючи приманки у вигляді акцій і чорних п'ятниць – так ця система працює. І мільйони людей заробляють: працівники заводів, транспортні компанії, власники приміщень для оренди магазинів, продавці, держава у формі податків – це велетенський механізм. І лише меншість – як-от ремонтні майстерні і старі-добрі майстри – мають зникнути, щоб не муляти очі одноразовому суспільству.

З іншого боку, постійна потреба купувати нове змушує нас усе більше працювати, усе швидше гнатися за успіхом і прибутками. І водночас засирати планету безкінечними відходами безупинного шопінгу. Жити так, ніби й сама планета одноразова, і після використання ми зможемо собі купити в кредит нову.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"