Путіну потрібна чергова "історія успіху". Коли чекати на новий Крим

Непросто жити в країні з неадекватною владою. Але ще складніше – жити в країні по сусідству

Міністр оборони Естонії Калле Лаанет заявив про те, що президенту Росії Володимиру Путіну може знадобитися нова "історія успіху". За його словами, готовність Росії до військових дій нікуди не поділася, а тому країнам-сусідам потрібно готуватися до оборони.

Естонський міністр має рацію. До 2021 року ефект від захоплення Криму і справді випарувався. Так, 81% росіян і зараз продовжують вважати, що в 2014 році Москва все зробила правильно. Але при цьому Кремль вже не може розраховувати на те, що анексія півострова сама по собі видаватиме йому астрономічні цифри підтримки, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Відразу після захоплення Криму Володимир Путін отримав 86% підтримки від обивателів. Але свято народної одностайності закінчилося в 2018 році, коли підвищення пенсійного віку призвело до того, що рівень схвалення знизився до 67%. Згодом з'явилася пандемія — і загальне збентеження опустило рівень підтримки російського президента до 59%. Рівно стільки росіян схвалювало його дії рік тому.

Фактично російський обиватель сприймає триколори над українським півостровом як дійсність. Але ця дійсність вже не змушує його кидати в повітря чепчики і прощати владі її помилки. Мобілізуючий ефект від крадіжки українського регіону пішов у небуття. Ймовірно, списувати на Крим порожній холодильник російський обиватель вже не готовий.

Це не означає, що розчарування у владі приведе росіян в опозиційний табір. Обиватель сконцентрований на цінностях виживання, а Кремль зумів закріпити за собою статус головного постачальника ресурсів для цього самого виживання. Російські громадяни залежать від держави, а тому звикли боятися, що будь-які політичні потрясіння відгукнуться погіршенням їхнього побуту.

Російська несистемна опозиція потрапила в цю ж пастку. Вона щоразу закликає обивателів виходити на вулицю заради самоповаги і боротьби з несправедливістю. Але все це потрапляє у верхні яруси піраміди Маслоу, а російські громадяни дедалі більше сконцентровані на нижніх. Як на мене, поки російська держава залишається монопольним провайдером безпеки і ресурсів — на масову протестну активність розраховувати не варто.

Втім, точно втрачають ефективність і спроби Кремля апелювати до теми "національної величі". Нинішній рівень підтримки влади повернувся до докримского рівня. Щоб утримувати обивателя на дофаміновій голці "гордості за країну", владі весь час доводиться підвищувати емоційний градус. Ймовірно, саме тому заяви прокремлівських спікерів лунають завзятіше. Тиск на незгодних стає жорсткішим. А градус риторичного протистояння — дедалі вищим.

Проблема лише в тім, що обиватель чекає від Кремля зовсім іншого. Він чекає від нього виконання колишнього соціального контракту, коли вміст холодильника вважався відповідною винагородою за відмову від політичних свобод. Він чекає перемоги над пандемією, усунення перекосів і повернення до довоєнного розуміння норми.

Але влада цей запит задовольнити не може — а тому намагається і далі продавати громадянину "держвелич". І якщо в певний момент пожильці Кремля вважатимуть, що динаміка рейтингів стає для них загрозливою — вони можуть спробувати повторити той крок, що сім років тому подарував їм одностайні внутрішні російські овації.

І в цей момент естонський міністр оборони може мати рацію в своєму прогнозі. Коли російська армія буде заповнювати дефіцит легітимності свого верховного головнокомандувача в очах своїх же співгромадян. Проводячи операцію за межами своєї держави. З усіма можливими наслідками.

Російська влада і російське суспільство виявилися замкнені в старій формулі. Низи можуть і не хотіти чергової порції державної величі. Можуть хотіти соціальних стандартів, якості життя та державної опіки. Але еліти, які не в силах бути провайдерами всього цього, знову годуватимуть своїх обивателів колишнім меню. Сподіваючись на те, що коли це спрацювало в 2014-му, то спрацює і знову.

Напевно, це непросто — жити в країні з неадекватною владою. Але ще складніше — жити в країні по сусідству. Доведено Кримом.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода