Якщо ви не бачили особливих проблем в появі триколорів над Кримом – то не варто дивуватися тій реальності, яка наздогнала вас у 2021-му

Російська влада вбиває своїх громадян хімічною зброєю. Садить у тюрми тих, хто зумів вижити. І забороняє незгодним світити в небо ліхтариками.

Я пам'ятаю, як сім років тому - невдовзі після анексії Криму - в Росії звучали голоси тих, хто вимагав справедливих судів, чесних чиновників і при цьому не був проти триколорів над українським півостровом, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Ці хлопці таврували неофеодалізм, самоуправство силовиків і викривали корупціонерів. Вони лаяли клановість російського суспільства, засуджували свавілля еліт і вимагали соціальної справедливості. Але анексію Криму вони називали "приєднанням", посилалися на "референдум", а будь-яку спробу дискусії зводили до сакраментального "самі винні".

Через сім років якраз час відповідати їм тим самим.

Вони самі винні, що так нічого і не зрозуміли. Їм здавалося, що можна всидіти на двох стільцях. Вони вважали, що можна підтримувати - або, як мінімум, не помічати - військове вторгнення своєї країни на територію суміжної держави. І при цьому були впевнені, що безумство російської зовнішньої політики не буде доповнюватися божевіллям внутрішньої. Вони помилилися. Буде.

Це було неминуче хоча б тому, що рішення щодо "зовнішніх" питань і "внутрішніх" приречені вписуватися в загальну логіку існування російської влади. Якщо державний левіафан впевнений в тому, що сила важливіша за закон, то він буде діяти однаково як з сусідами, так і з власними громадянами.

Зрештою, кожен окремо взятий громадянин країни завжди слабкіший за державну машину. Він може розраховувати лише на правила, які визначають його відносини з системою. А якщо ви спочатку згодні з тим, що масштаби сили визначають обсяг прав - то держава неминуче починає переписувати правила на свою користь.

Якщо ви вважали, що Москва має рацію, коли силою відбирає території у сусідів, то на що ви сподіваєтеся тепер? Якщо закривали очі на кремлівську брехню щодо малазійського "Боїнга" - то чи варто дивуватися безчинству російських судів? Якщо вам було все одно, коли російська влада кидали за ґрати чужих громадян - чому ви дивуєтеся, що тепер вони кидають своїх? Який резон хижакові ставати травоїдним, якщо раніше його поведінка вас не турбувала?

Сім років тому Москва пішла на війну. Головне завдання якої - переграти 1991 рік. Кремль сам перевів країну у воєнний стан. Відтепер будь-яка претензія на "особливу думку" межує зі зрадою. Будь-яка незгода розцінюється як бунт. Будь-який сумнів сприймається як неблагонадійність.

Ті, хто радів триколору над півостровом, повинні були розуміти, що вони - наступні. У лютому 2014-го Москва перейшла на логіку воєнного часу. В якій жорстокість зовнішня приречена супроводжуватися жорсткістю внутрішньою. В якій мета виправдовує засоби. В якій громадянам відведена роль кормової бази. А у кормової бази не може бути власної думки.

Російську конституцію зґвалтували в той момент, коли включали український півострів до складу країни. І було б вершиною наївності думати, що тепер правова система прислухається до голосів незадоволених. Джина із пляшки випустили сім років тому і все, що відбувається тепер на вулицях російських міст - лише закономірний наслідок цього.

Усі розмови про корупцію, адекватність і верховенство права мали сенс до переходу Росії на військову логіку існування. Але якщо сім років тому ви не бачили особливих проблем в появі триколорів над кримськими органами влади - то не варто дивуватися тій реальності, яка наздогнала вас в 2021-му. Це лише ланки одного й того ж ланцюга. Яким Кремль тепер примотує власних громадян до дзвінкої від напруги вертикалі влади.

Бо бумеранги завжди повертаються.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода