Чи є межі у свободи слова?

Соцмережі дали можливість фрікам об'єднуватися. Прихильники теорії пласкої Землі і антивакцинатори отримали могутність завдяки інтернету

Головна умова будь-якої суперечки - це принцип інтелектуальної чесності. Він передбачає, що ти готовий чути аргументи іншої сторони і під їх впливом коригувати свою точку зору. Більш того - якщо аргументи іншої сторони виявляться досить переконливими, то ти готовий визнати перемогу свого візаві.

Втім, часто-густо суперечка поступається місцем дебатам. Відмінність яких у тому, що факти, аргументи і докази тут вторинні, - пише Павло Казарін для "Української правди".

У розпорядженні учасників - повний арсенал неконвенційних інструментів, включаючи емоції і знецінення. Адже головне завдання учасників дебатів - не програти. Бо мало хто готовий оплатити рахунок подібного програшу.

Журналіст Станіслав Асєєв пише у своїй книзі про те, що в донецькому концтаборі "Ізоляція" приблизно половина всіх ув'язнених - це бойовики. "Рядових" і "генералів", які з тих чи інших причин потрапили у немилість своїх подільників, відправляли "на підвал". Але навіть там багато з них відмовлялися визнавати помилковість обраного ними в 2014 році шляху. Твердили про те, що "мене може і помилково", зате "іншим, щоб незнадно було".

І це ж не окремий випадок виборчого божевілля. Навпаки, це цілком раціональна поведінка людської психіки.

Кожен з таких бойовиків опинявся перед розвилкою. На одній шальці терезів - твоя персональна доля. На іншій - доля того, у що ти звик вірити.

Або ти визнаєш, що весь цей час вбивав заради створення потворної подоби люмпен-диктатури, яка не заслуговує право на життя. Або говориш про цінності псевдореспублік, а власну долю пояснюєш тим, що "ліс рубають - тріски летять".

Зроблений вибір здатний багато сказати про людину. Але якщо ви думаєте, що це історія лише про прихильників ЛДНР, то ви помиляєтеся.

Ми живемо у світі, в якому навколишня дійсність не завжди здатна нас розсудити. Люди готові захищати свої переконання від фактів.

Прихильники Дональда Трампа продовжать вірити у вкрадену в нього перемогу.

Противники щеплень будуть відмахуватися від доказової медицини. Адепти традиційних цінностей залишаться вірні ідеї "золотого століття", захованого від нас десь в минулому.

Формально, у всіх цих груп немає нічого спільного. Фактично - кожна лакуна живе за одними і тими ж правилами. Кожна з них мислить себе як архетипічне добро, що протистоїть хаосу і руйнації.

Просто хтось бореться з сатаністами-педофілами, хтось - з чіпуванням людства, а хтось - з ліберальними порядками, що руйнують підвалини і традиції.

Масштаб цілей робить всі ці групи досить невразливими. Кожен її учасник змагається не за себе, а за всіх. Не за приватну справу, а за загальне.

Кожна справжня секта дарує своєму адепту додану вартість. У простір його приватного життя вривається завдання космічної величини. І воно ж робить його щасливим.

Зрештою, велика ілюзія - сприймати категорію щастя через зменшення неприємного і збільшення приємного у житті.

Насправді, в "щастя" дуже сильний когнітивний етичний компонент. Той, у кого є відповідь на питання "навіщо", легко витримає будь-яке "як".

Переконати таких людей майже неможливо ще й тому, що згода з контраргументами означатиме для них втрату щастя і втрату Мети. А погоджуватися на подібне мало хто готовий.

У цьому і полягає особливість нашої реальності. Фраза "час розсудить" здатна працювати лише на дуже великому часовому лагу.

Коли оцінки минулого не будуть зачіпати простір особистих переконань того, хто виносить судження.

Коли визнання чужих заслуг або антизаслуг не будуть з'єднані з необхідністю переживати персональний ціннісний дефолт.

Але все це не працює, коли йдеться про вердикти справжньому. Люди не калькулятори. У їхні оцінки втручається чимало ситуативно-особового.

Ми нерідко стаємо заручниками одноразово висловленого. Ситуативно сказаного. Нас тримає наше оточення і наше коло спілкування.

Ціннісна переоцінка чревата звинуваченнями у зраді з їхнього боку. Ревізія переконань повертається бумерангом у вигляді персональної кризи.

Ми обговорюємо соцмережі, які піддали остракізмові Дональда Трампа. Але, справедливості заради, потрібно додати, що саме вони ж його і створили. Не конкретного 45-го президента США - а ціле явище, в лапках і з маленької літери.

Саме соцмережі дали можливість фрікам об'єднуватися. Прихильники теорії пласкої Землі, QANON і антивакцинатори отримали могутність завдяки інтернету.

Соціальні мережі дозволили носіям екстравагантних ідей знаходити однодумців, створювати політичний запит і отримувати на нього політичну пропозицію.

І ось тепер вже весь світ сперечається про те, чи є межі у свободи слова і якщо так, то де вони мають проходити.

Ті, хто вважають, що меж немає, повинні дати собі відповідь на питання: чи можна переконати прихильників штурму Капітолію? Чи існують аргументи, здатні повернути їх з простору дебатів у простір суперечки? Чи є докази, які могли б похитнути їхню точку зору?

Ті, хто вважають, що межі є, повинні визначитися з тим, де саме вони пролягають. Де та межа допустимого, за якою починається соціально небезпечне? Хто визначає рамку нормальності і Who watches the Watchmen?

Ще двадцять років тому медіасередовище визначала невелика група гейткіперів у вигляді ЗМІ. Слідом прийшла пора медіапростору без гейткіперів.

І тепер, на початку нового десятиліття ми знову опинилися у просторі чергової трансформації.

Цілком можливо, що суперечка про свободу і відповідальність знову стане змістом наших дискусій про майбутнє.

Якщо тільки не скотиться у простір дебатів.