Потрібна національна ідея. Без неї подальший рух – це борсання перед загибеллю

Наша проблема тут і зараз – повна дезорієнтація в просторі і часі

У Facebook, за великим рахунком, усі ці роки триває пошук національної ідеї, тобто загального знаменника, який зробив би політичний проєкт Україна осмисленим. Однак, через безплідність цих пошуків саме словосполучення "національна ідея" набуло комічності і навіть певної токсичності, та менше з тим, подальший рух без відповіді на питання – це просто борсання перед загибеллю.

Відповіді типу "хочемо добре жити, від'ї*іться від нас" окреслюють оперативну мету, але не окреслюють носія та його природу. Це як мати ціль і не мати при цьому снаряду для метання. Ви ніколи не житимете добре, і ніколи від вас не від'ї*уться, якщо не знатимете, хто ж ви в біса такий взагалі, і що саме робить вас таким, яким ви є, і (головне) яким саме ви хочете бути. Кріпкі економіки постають на підмурках кріпких культур, а не навпаки. Економіки лише продукують їхні актуальні форми, втім, цей відступ потребує пояснення іншим разом.

Балачки про національну ідею останнім часом підзгасли, і це природно, бо суспільство з головою занурилося в отримання суто тактичного політичного досвіду. Але що таке національна ідея і чому час її проголошення настав? Національна ідея – це чітка система понятійних координат, яка окреслює суспільство в просторі і часі, концентрує, створює для нього точку опори і таким чином задає керунок руху. Робить майбутнє суспільства досяжним, запланованим. Узгодженим і, найголовніше, системним.

Національна ідея – це чітка система понятійних координат, яка окреслює суспільство в просторі і часі, концентрує, створює для нього точку опори і таким чином задає керунок руху

Важлива деталь. Ви не можете просто взяти і нафантазувати собі національну ідею. Вона має проростати з осмисленого, в нашому випадку ювелірно реконструйованого історичного досвіду, з тієї простої причини, що ідея, яка не корелює з національним інстинктом, тобто з самим способом вашої взаємодії з зовнішнім, така ідея не робе. Отже, дуже стисло з відкиданням подробиць, які потребують окремого розгортання.

"Глибоко європейська сутність наших історичних еліт (зокрема, середньовічних), а відтак й європейська природа нашої культури в її тяглості, сигналізує й оперативну національну ідею — повернення (саме повернення, а не присмоктування) нації до свого європейського дому через культуру. Зокрема через її елітарні форми, тобто через культуру високу."

Тут "Україна – це Європа" не тому, що "у них там добробут, то й нам його давайте", а тому, що це код, на основі якого написано програму під назвою Україна в принципі. В якому б стані не перебувала та Європа, в успішному чи ні, в добробуті чи у злиднях, в ефективності чи навпаки у розгромі – суть не в актуальних на цю мить якостях, а в самій її натурі.

"Україна – це Європа" не тому, що "у них там добробут, то й нам його давайте", а тому, що це код, на основі якого написано програму під назвою Україна в принципі

Культура - річ складна, і для того, щоби її споживати, а тим пак виробляти, треба докладати дуже серйозних зусиль, а мотивації до цього в нашому суспільстві в цілому відсутні через повністю розбиту ідентичність і, як наслідок, загальну кволість культурних еліт, технічною причиною чого є фактична відсутність реальної національної освіти. Сутінки духу – ось їхній стан на сьогодні.

Впровадити такий спільний знаменник можна тільки через ефективну загальнонаціональну освіту і через активну пропаганду культури, а це, у свою чергу, впроваджується лише зверху і строго насильницьким чином. Принаймні на цьому етапі, з огляду на жалюгідний стан конструкції, в якій ми живемо (на мою, можливо, помилкову думку).

Наша проблема тут і зараз – повна дезорієнтація в просторі і часі. Відсутність не лише кадрів для вирішення проблеми, але й кадрів для її артикуляції, чи то пак діагностики. Найрозумніші з нас тонуть в понятійному безладі, не можуть чітко визначити навіть самих себе, ходять по колу навпомацки, фантазують, а раз на сто років приходять русскіє і всіх розстрілюють. Це останнє – цілком можливий сценарій й досі.

Українець – особа всякого походження, що перебуває в українській культурній площині, єдиним і безсумнівним знаменником якої є українська мова як головний інструмент культурної комунікації

Але звичайно ж, без визначення "що таке українець", без визначення суб'єкту цього повернення додому, власне того, хто дезорієнтовано б'ється головою не в ті двері, все це теж не має смислу. Дивно, але й цього досі не зроблено. Я ж сформулював цього носія таким чином: Українець(ка) – особа всякого походження, що перебуває в українській культурній площині, єдиним і безсумнівним знаменником якої є українська мова як головний інструмент культурної комунікації.

Далі ж відкривається інша, значно ширша історія – визначення європейськості, яку у нас досить часто поверхнево асоціюють з сучасними політичними модами і відповідними цінностями, не розуміючи природи європейської цивілізації як такої. У нас її сприймають примітивно, через успішність і толерантність, між тим як сутність її полягає в устремлінні. Тут все впирається в християнську етику взагалі, але це тема для окремого артикулу.

Сама по собі широка трансатлантична спадкова європейськість зараз так само перебуває у понятійній кризі, і саме тому мені здається, що Україна взагалі є виразником цієї кризи, при чому найбільш постраждалим через згаданий вище розгром ідентичності нашим паразитним сусідом.

Зауважу, що кадрова криза настільки глибока, що шансів порішати фактично нема, але є надія.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Брайан Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council
Іван Сидор Священник, секретар-референт Київської єпархії ПЦУ