Крим знищує Росію

Уявляти себе імперією і бути нею – це дві абсолютно різні історії

Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я поруч з тобою. Цю фразу приписують то Маркесу, то Рою Крофту, але її цілком міг би сказати російський президент про вкрадений український півострів.

Адже Крим цінний для Кремля не сам по собі, а завдяки самовідчуттям, яке він дарує Москві. Останні шість років півострів – головний доказ імперського статусу Росії. Розколупали зайця, розпатрали качку, розбили яйце і сховали голку в кримських горах – піди знайди. Але бути імперією і прикидатися нею – це не одне й те саме, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

До анексії Крим ніколи не був проросійським. Просто тому, що він не знав і не міг знати пострадянської Росії. Всі довоєнні чверть століття він був прорадянським.

Радянська реальність для півострова – це три з гаком сотні підприємств. Десятки тисяч військовослужбовців Чорноморського флоту. Це курортна залізна завіса, що заповнювала пансіонати вщерть. Виняткова роль найтеплішого морського курорту, який тільки був можливий для країни, що застрягла на рубежах Північного Причорномор'я.

У результаті всі пострадянські роки свого існування Крим продовжував ностальгувати про власну "золоту добу". У цьому минулому він бачив себе важливим і потрібним, а тому за звичкою додавав собі в розмовах суб'єктності та значущості.

Будь-який диспут про глобальні події зводився на довоєнному півострові до міркувань про світові залаштунки, що копають яму під ним. У розмовах місцевих пікейних жилетів Крим був орденом на грудях планети Земля, непотоплюваним авіаносцем і плацдармом для боротьби за протоки. З цих провінційних пересудів народжувалися всі місцеві міфи про НАТО, яке спить і бачить, як би поставити базу в Севастополі. Звідси ж – усі розмови про турецькі територіальні домагання й апетити.

І коли Кремль вирішив анексувати Крим – проросійська частина жителів півострова чекала повернення радянської реальності. Вони не врахували тільки одне. Радянського Союзу більше немає. А Росія на цю роль явно не тягне.

Що Москва запропонує Криму завтра? Яку реальність будуватиме в регіоні, який пробив дірку в її стабільності? Яку довгострокову стратегію вибере, якщо не може змусити власні банки і стільникових операторів прийти на півострів?

Крим став для Росії толкієновським перстнем. Тим самим, від якого неможливо відмовитися з доброї волі. Тим самим, яке, в підсумку, знищує свого носія. Доки Москва дивиться на себе в кримське дзеркало, то бачить у віддзеркаленні Радянський Союз. Але уявляти себе імперією і бути нею – це дві абсолютно різні історії.

Проросійський Крим чекав від Росії всього того, про що читав у ранніх романах Стругацьких – там, де прогрес, нові горизонти і понеділок починається в суботу. Але тепер півострову треба зрозуміти, що він опинився у пізніх романах Стругацьких. В яких головним героям сюжет не обіцяє нічого доброго.

Втім, швидше за все, проросійські кримчани до останнього стоятимуть на своєму. Стануть за інерцією лаяти українську реальність і строчити доноси на сусідів, які мають іншу думку. Пліткуватимуть на лавочках про неминучу перемогу Кремля над ворогами і зловтішатимуться над невдачами Заходу. Продовжать твердити про занепад європейської цивілізації і передрікати розквіт "русского мира". Проблема лише в тому, що надії не стають реальністю, навіть якщо ви в них ревно вірите.

У 2014 році Росія і справді обнулила свої власні спроби стати частиною Заходу. Перейшла в режим "обложеної фортеці", наїжаченої на всі боки гарматами. Перенесла себе на машині часу в минуле – ближче до ідеологічного багажу часів холодної війни.

Але в тому й річ, що мрія про минуле абсолютно не обов'язково переносить у шістдесяті, ближче до Гагаріна і комсомольських будівництв. Вона цілком здатна перенести у кінець вісімдесятих. Підсумок яких відомий кожному.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода