Зеленський головним викликом вважає імпічмент Трампа

Жодного разу не згадав Крим

20 травня у газеті "Нью-Йорк таймс" у розділі Opinion з'явилася стаття президента України Володимира Зеленського.

Коли глава держави публікує статтю в одній з найвпливовіших газет світу, яку у США читають усі причетні до політики люди, це вочевидь намаганням довести офіційну позицію держави та роз'яснити її прагнення західним політикам.

Стаття написана як своєрідний звіт про перший рік президентства і нової української влади. Презентує погляди автора на виклики, які стояли та стоять перед ним та країною, на місце України у сучасному світі.

Спочатку про те, чого у статті немає. У ній немає жодної згадки про Крим. Жодної. Немає у статті слова Crimea. У переліку викликів, які стоять перед Україною, Криму немає. У статті, яку опублікували через два дні після річниці депортації кримськотатарського народу. У статті за підписом глави держави, частину території якої анексували, немає згадки ані про цю анексовану територію, ані про російську агресію, ані про порушення окупантами прав людини на пивострові.

У статті немає жодної згадки про прагнення України приєднатись до НАТО і Євросоюзу. Жодної. Тобто це Україну наразі не цікавить, чи як?

Першим "головним викликом" свого президентства автор вважає імпічмент Трампа. Цитую: "Історія з імпічментом була неприємною для мене. Через неї американська та міжнародна спільнота відволіклася від питань, які мали найбільше значення для України, а наша країна стала історією про президента Трампа".

Що має на увазі автор? Він співчуває Трампу? Він забув, що імпічмент 45-му президентові США оголосили за незаконне припинення військової допомоги Україні та вимоги посприяти дискредитації політичного опонента Джозефа Байдена?

Він вважає, що це погано, коли протягом трьох місяців такі люди, як спікер Палати Представників Ненсі Пелосі, голова комітету з розвідки Палати Представників Адам Шифф, посол Білл Тейлор, посол Курт Волкер, посол Марі Йованович, підполковник збройних сил США Олександр Віндман, американський дипломат Девід Холмс та багато інших практично щодня говорили, що Україна є жертвою російської агресії, що вона союзник США, що Україна потребує всілякої американської підтримки та допомоги, що б'ється з російськими агресорами за свою свободу і свободу усього вільного світу, б'ється на своїй землі, щоб Америці не довелося битись на своїй?

І саме це, коли звучало щодня в американському та світовому телеетерах, з'являлось на перших шпальтах усіх провідних газет, "відволікло американську та міжнародну спильноту від питань, які мали найбільше значення для України"? Але якщо усе це не має "найбільшого значення для України", то що має для України найбільше значення у розумінні автора?

Війну, яка триває на сході України, президент описує так: "Інший важливий виклик мого президентства – той, що я успадкував. Уже шість років Донбас перебуває в окупації незаконних збройних формувань, які підтримує Росія. Мільйони людей втратили свої домівки через бої, десятки тисяч отримали серйозні поранення і майже 14000 осіб загинули. Коли я вступив на посаду, війна зайшла в глухий кут, а люди продовжували гинути майже щодня".

І далі: "Моя адміністрація розуміє, що дипломатія та діалог - єдиний можливий засіб її вирішення. Уже на початку свого президентства я зробив ці дві опції пріоритетними, щоби продовжити обговорення миру з лідерами Німеччини, Франції та Росії. Ми відновили діалог з Кремлем. РФ віддала 24 українських моряків. Ми розвели сили на Донбасі. Обміни полоненими дозволили 131 українцю повернутися додому. Та все ж війна в Україні підриває безпеку та стабільність Європи. Ми потребуватимемо подальшої підтримки та допомоги союзників, щоб припинити її".

Я би хотів задати риторичне запитання. Чи розуміє автор статті, що є суттєва різниця між "припиненням війни" та припиненням російської агресії, повним відновленням територіальної цілісності і суверенітету України?

До речі, чи відомо президенту, що у США діє "Акт на підтримку свободи України-2014", який прийняли у грудні 2014 року. У статті 3 там говориться: "Політикою США є подальша допомога уряду України у відновленні її суверенітету й територіальної цілісності, у стримуванні уряду Російської Федерації від подальшої дестабілізації та вторгнення в Україну та інші незалежні країни Центральної та Східної Європи, Кавказу і країн Середньої Азії. Ця політика здійснюватиметься, серед іншого, шляхом всебічних зусиль у координації з союзниками та партнерами Сполучених Штатів, де це доречно, що включає економічні санкції, дипломатію, допомогу народу України та надання військових можливостей уряду України, що підвищить його здатність до захисту та відновлення суверенітету і територіальної цілісності в умовах протиправних дій уряду Російської Федерації".

Порівняйте мову американського закону та мову українського президента у "Нью-Йорк таймс".

Я багато разів писав протести у різні медіа, що вони використовують термін "сепаратисти", "бойовики" замість називати речі своїми іменами - російські окупанти. Але чого хотіти від західних політиків і журналістів після того, як вони прочитають статтю президента України?

Який меседж несе "Mr. Zelensky is the president of Ukraine" американським політикам?

Є ще один дуже неприємний та небезпечний момент. Схоже, оточення Зеленського переконало його взяти участь в американській передвиборчій кампанії на боці Трампа. Це те, чого би найбільше прагнула Росія.

Український президент став єдиним главою держави у світі, який би коментував імпічмент Трампа. Коментував би, при цьому не приховуючи співчуття американському президентові. Висуваючи свою телефонну розмову з Трампом як причину імпічменту. Та ні, причиною була не розмова, а те, що американський президент припинив військову допомогу Україні, шантажуючи її при цьому вимогою допомогти потопити конкурента на виборах.

Не випадково, що у той же день, коли була опублікована стаття в "Нью-Йорк таймс", у Києві з'явились "плівки Деркача" і рішення "славнозвісного" Печерського суду.

Щодо цього можна сказати одне. Найгірше, що може зробити будь-яка країна - це публічно втручатись у внутрішньополітичні процеси іншої країни, висловлювати підтримку тим чи іншим її політичним силам напередодні виборів і намагатись допомогти одній із них перемогти. Такі втручання зазвичай закінчуються тим, що відносини між країнами псуються.

Якщо оточення Зеленського вирішили поставити на Трампа і республіканців, то на що розраховують? Що Трамп допоможе "просто перестати стріляти"? Може й захоче допомогти, але на умовах Путіна. За час свого президентства Трамп успішно саботував Закон про санкції від 2 серпня 2017 року, скасував санкції проти трьох найприбутковіших кампаній російського бізнесмена Олега Дерипаски, двічі сприяв підвищенню нафтових цін. Так, він погодився дати Україні протитанкові комплекси "Джавелін" з умовою не використовувати їх на полі бою. Погодився, бо тремтів від розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера. Готовий був робити будь-що, тільки б відвести від себе підозру у співпраці з Росією. Санкції проти російського газопроводу "Північній потік-2"? Їх ввів не Трамп. У оборонний бюджет США їх запропонували внести демократи. Може республіканці щиро підтримують Україну? Але чому тоді лідер республіканської сенатської більшості Макконнелл "вбив" у 2016 році законопроєкт "Акт на підтримку України-2016". Його прийняла Палатою Представників 22 вересня 2016 року, але не розглянули у Сенаті, бо Макконнелл не хотів псувати настрій новообраному президентові Трампу. Адже цей закон запроваджував би нищівні санкції проти Росії та зобов'язував би уряд США надавати Україні ще більшу підтримку.

Чи означає це, що Україні слід підтримувати Джо Байдена і демократів? Ні в якому разі. Україні слід триматись якнайдалі від виборів у будь-яких країнах, а тим більше у Сполучених Штатах. Відносини між державами повинні бути відносинами між державами, а не відносинами особистих симпатій та антипатій політиків. Політики приходять і йдуть. Держави залишаються. Також залишаються цінності сучасності – свобода, права людини, демократія. Для тих, звичайно, для кого вони є цінностями.

Щодо Джо Байдена, він був і є щирим другом України. Якщо стане президентом, немає сумніву, що він та його адміністрація будуть підтримувати вільну, незалежну Україну, її боротьбу за свободу та незалежність, за відновлення териториальної цілісності, за повний відхід агресора з окупованих територій. Якщо, звичайно, Україна буде цього прагнути. А не гратиме роль пішака у зусиллях Росії за будь-яких умов залишити при владі в Америці Трампа. Те, що відбувається зараз, - це ще квіточки. Для Росії на карту поставлено усе. Як і для Дональда Трампа. Тому далі усе буде значно брудніше, ніж є зараз.

І насамкінець. Треба зробити усе можливе для того, щоб у провідних американських газетах, у тій же "Нью-Йорк таймс" з'явились статті українських політиків, дипломатів, яких знають у США, до яких будуть прислуховуватись. Які б роз'яснили американцям, якими є насправді національні інтереси України та як США можуть та повинні допомогти. Тому що вільна, незалежна, суверенна, демократична Україна – це в національних інтересах США.

Оригінал