Фільм "Черкаси" став нашою сповіддю. Гранично чесною. Максимально безжальною

Історію цього корабля неможливо спростувати. Ми все про себе сказали самі

Я не стану писати про історію мінного тральщика "Черкаси". Ось вам посилання - можете прочитати самі. Цей текст про інше.

Я рідко пишу рецензії на українське кіно. Зазвичай тому, що часто воно нагадує вправи в жанрі. За останні півроку я подивився вправи в жанрі костюмованої мелодрами, батальної комедії і фентезійної драми. А до фільмів, які присвячені нашій війні, я ставлюся свідомо насторожено, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Тому що завжди є велика спокуса перевигадати себе заново. Заштрихувати одне. Рельєфно виділити інше. Війна триває - і у кожного режисера є спокуса "вирішити патріотичне завдання". Почуття міри рідко буває нашою сильною стороною - вдячна аудиторія простить обману, а лояльність публіки відгукнеться хвалебними відгуками.

Це тепер нам відомо, що у кримської п'єси буде другий акт - значно безжальніший, ніж перший

Адже це сьогодні - з нашого 2020-го - ми знаємо все наперед. Це тепер нам відомо, що у кримської п'єси буде другий акт - значно безжальніший, ніж перший. Це зараз ми без проблем креслимо рівну пряму від блокади кримських частин до звільнення Слов'янська. Від штурму українських кораблів - до Дебальцівського котла.

Але ж тоді - в лютому 2014-го - ми й гадки не мали, що відбувається і де воно закінчиться. У безповоротність того, що відбувається вірили одиниці. І я пам'ятаю, як в березні того року мої колеги в Києві щиро дивувалися тому, чому в сімферопольському аеропорту українські прикордонники не заарештовують Аксьонова, який зустрічає російські делегації.

Це сьогодні ми звикли до того, що українська армія відкриває вогонь у відповідь. А я пам'ятаю шок, коли мартиролог загиблих на фронті зрівнявся за обліковим складом Небесної сотні. І потрясіння того дня, коли танки вперше почали застосовувати на Сході.

Те, що в Криму здавалося нам зразком героїзму - дуже скоро померкне на тлі Донбасу

Те, що в Криму здавалося нам зразком героїзму - дуже скоро померкне на тлі Донбасу. Те, що ми вважали прикладом вірності присязі - втратить свій блиск на тлі боїв за Савур-Могилу. Але все це додаткове знання прийде до нас пізніше. А тоді - на самому початку холодної весни чотирнадцятого - ми тримали кулаки за керченських морпіхів, які відмовлялися спускати прапор. І за екіпаж заблокованого в Донузлаві тральщика "Черкаси".

Кінематограф - це завжди простір сценарної ретуші. Зрештою, ми неабияк втомилися від самовідчуття слабкості. А тому фарби для Давида можна підібрати яскравіші. Для Голіафа - тьмяніщі. Переписати себе заднім числом - так, щоб і прапор був вище, і присяга голосніше, і виправка героїчніша. Щоб розгубленість нашої весни 2014-го не виглядала настільки незграбною на тлі холодної рішучості осені.

Але саме цього в "Черкасах" ви не побачите. І я можу тільки здогадуватися, яких зусиль це коштувало знімальній групі. Як часто їм доводилося чути, що вони знімають не те, не так і не про те. Що державі і глядачеві потрібні інші акценти - а тому давайте не будемо пручатися і перепишемо ось тут, ось тут і он там.

Але вони зробили по-своєму. І саме тому у них вийшло чесне кіно. Яке не потребує поблажливості. Якому не потрібні милиці нашої лояльності. Яке не розжовує за глядача акценти і смисли - залишаючи простір для співтворчості.

Історія українського мінного тральщика могла б стати відмінним лубком. Але вона ним не стала. І це найкраще, що могло з нами статися

Прийнято вважати, що втрачене покоління народжується з фронтовиків, що повернулися з війни. А в Україні втраченим поколінням були ті, кому випало служити до війни. Люди, в яких не бачила сенсу держава і сусіди на сходовому майданчику. Прапори складалися з ниток. Гімн - з нот. Ти повинен був поважати себе сам, тому що більше цього робити ніхто не збирався.

Батальні полотна привчили нас до того, що героїзм повинен бути монументальним. Пафос торжествує над побутом, а постава над сутулістю. Все це добре поєднується з касовими зборами - і дуже погано з реальністю. При бажанні історія українського мінного тральщика могла б стати відмінним лубком. Але вона ним не стала. І це найкраще, що могло з нами статися.

Замість цього цей фільм став нашою сповіддю. Гранично чесною. Максимально безжальною. Сповіддю про те, як все починалося. Про те, якими ми були. Будь-яка брехня завжди легко перекидається правдою - але саме тому "Черкаси" роблять нас сильнішими. Тому що історію цього корабля неможливо спростувати. Ми все про себе сказали самі.

А ще цей фільм про те, як ми здатні змінюватися. І саме тому я буду його переглядати.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Анна Сотнікова Стиліст-перукар, колорист, трихолог
Василь Танкевич Боксерський оглядач
Сергій Грабовський Публіцист, історик
Роман Сініцин Волонтер
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Погода