Настав час Україні стати злопам'ятною

Через два місяці виповниться шість років з моменту анексії Криму

Людині властиво втомлюватися. Від війни. Від ідей. Від обставин. Тому дуже часто настрої змінюються, а обставини - ні. І якщо ми й маємо когось цінувати - так це злопам'ятних людей.

Часом здається, що злопам'ятність - це колективний імунітет нації. Тому що саме вона не дозволяє нікому маніпулювати вбраннями. Не дозволяє нікому заднім числом переписувати історію. Нашій країні було б непогано цій якості навчитися - в переддень шостої річниці зміни прапорів у Криму, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Тому що велика спокуса махнути рукою. Перегорнути сторінку. Заявити ритуальне "хто старе згадає". Завжди можна виправдати забудькуватість абстрактним миротворством. Тим більше, що людство накопичило чимало універсальних формул про "поганий мир", який нібито завжди кращий "за добру сварку".

Але саме злопам'ятність дозволяє вчитися на власних помилках. Саме вона становить детальну карту мінних полів. Саме вона не дає тобі шансу бігати по граблях - і повторювати помилки, за які колись довелося дорого заплатити.

А Крим обійшовся країні і світу дуже дорого. Як би хто не намагався переконати себе у зворотному.

Нинішня війна почалася не на Донбасі. Саур-Могила, боїнг, Іловайськ, Дебальцеве - все це було другим актом кримської п'єси. Більш того - якби не було анексії півострова, то не було б і вторгнення на схід України. Крим був точкою відліку всіх тих процесів, на які Москва зважилася згодом. І спроба вивести його за дужки - це всього лише нерозуміння тієї логіки, яка визначала дії Кремля.

Російська політика завжди була агресивною. Москва і раніше вторгалася на території сусідніх країн і перетворювала області в квазідержави. Але саме в Криму вона вперше спробувала не малювати нові лінії на політичній карті - а стерти вже існуючі. Якщо Придністров'я і Абхазія з Південною Осетією були "розвідкою боєм", то Крим був уже повноцінним оголошенням війни.

І цю війну оголосили не тільки і не стільки Україні. Її оголосили колективному "заходу". Тому самому, на який Москва покладала відповідальність за Майдан. Тому самому, який Кремль звинувачував у посяганні на свою "зону впливу". Тому самому, який свого часу виграв холодну війну.

Коли-небудь, цей період назвуть "посткримським". І в ньому буде міститися все те, чим Росія займається всі ці роки. Сирійська кампанія і "ПВК Вагнера". Отруєння Скрипалів і спроби дестабілізації на Балканах. Втручання в американські вибори і політична корупція в Європі. Вся нинішня напівхолодна війна почалася в лютому 2014 року - в той самий момент, коли Москва вирішила змінити прапори на території українського півострова. В тому самому Криму, про долю якого багато європейських політиків воліли б забути.

Іронія долі. У "нульові" роки кримські політологи нагадували "пікейних жилетів". Вони намагалися втиснути долю півострова в будь-яку складну геополітичну конструкцію. Обговорювали статус "вільного міста" і страждали кримоцентризмом. Але після анексії Криму ця логіка і справді восторжествувала. У той самий момент, коли заради виправдання зробленого Москва стала намагатися переписувати не тільки історію, але й політичний ландшафт інших держав.

Півострів сьогодні живе в центрі циклону поза часом та поза змістом. А навколо нього вирують усі ті процеси, каталізатором яких він виступив. Відлік нової російської реальності почався в лютому 2014 року ‒ у той самий момент, коли Росія сама мобілізувала себе на фронт. І тепер вона воює за всіма правилами диверсійно-розвідувальних операцій, не стільки просуваючи своє, скільки руйнуючи чуже. Фінальна мета не приховується ‒ злам старих правил гри та створення нових. Тих самих, де імперії, яка програла колись, знайдеться інше місце.

Ця війна почалася зі зміни прапорів у Криму. І закінчиться вона в той самий момент, коли прапори над півостровом знову змінять свій колір.

Copyright © 2019 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода