У Росії карають за патріотизм

Для Москви існує одна-єдина форма лояльності — абсолютна

У Росії не можна любити країну у відриві від держави. Будь-який патріотизм може бути покараний — якщо під його впливом ти не вішаєш у кабінеті портрет Володимира Путіна.

Анексію Криму здійснювали різні люди. Одні хотіли посад, інші — реваншу, треті — грошей. Були і четверті — ті, хто мріяв про те, що зміна прапорів виявиться історією про розвиток, прогрес і соціальну справедливість. Але саме вони за підсумком виявилися за бортом змін, що відбулися, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Якщо це і звучить як несподіванка, то тільки для тих, хто не знає, з чого складається російська вертикаль.

Коли В'ячеслав Володін говорив, що Путін — це і є Росія, він не жартував. У сучасній Росії неможливий абстрактний патріотизм — допустимий лише той, що санкціонований, узгоджений і системний. Більш того: питання навіть не в тому, які гасла ти скандуєш, а під якими прапорами ти це робиш. Якщо у тебе в руках хоругви з президентом, то тобі дозволено пропонувати будь-яку єресь. Наприклад, чавити продукти бульдозером або забороняти іноземне усиновлення.

І навпаки: якщо ти вважаєш, що головне в патріотизмі — зміст, а не форма, то державна машина бере тебе на олівець. Тому що принцип Людовика XIV ніхто не відміняв — любити батьківщину можна, лише адресуючи свої почуття тому, хто стоїть на вершині харчового ланцюга.

Причому, російська система вибраковує не тільки тих, хто вірить в європейське майбутнє країни. Імперські погляди, антизахідництво і віра в "скрепи" точно так само не є гарантією кар'єри. Ключовий фактор — системність. Ти повинен вірити не в імперію, а у вертикаль. Не в Росію, а в її керівництво. Будь-яка спроба крокувати не в ногу — карається. Будь-яка претензія на "особливу думку" — тим більше.

Тому що російській державній системі не потрібні щирі — їй потрібні віддані. Готові ходити строєм, співати хором, у одностайному пориві голосувати за будь-яку ініціативу зверху. Їй не потрібні ті, хто вказує на недоліки, пропонує поліпшення, користується підтримкою в низах.

Російський тренд — це "Акакій Акакійович", якого можна тасувати без особливих проблем. А кожен, хто не згоден з роллю гвинтика в машині з відтворення лояльності, приречений бути "натурою, що відходить". Відсутність власної думки, як головна перевага в резюме.

Для Москви існує одна-єдина форма лояльності — абсолютна. Ступінь твого патріотизму не має значення — щирість допускається лише в тому випадку, якщо йдеться про дурість. У всіх інших ситуаціях ця якість зайва. Часом навіть шкідлива.

І вже напевно — небезпечна. Як мінімум, для свого носія.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода