Команда Зеленського використовує методички часів Януковича

Нічого нового під українським сонцем

Діло так чи сяк іде до листопада, а це означає – до Майдану. Минула неділя цілком недвозначно про це нагадала. Що ж, будемо вважати цей протест першим попередженням. Залишається лиш порівнювати: чи ми сьогодні знову перебуваємо на рівні т. зв. харківських угод (весна 2010-го) – тобто до повноцінного масового протесту нам ще дозрівати й мучитися довжелезних три з половиною роки, а чи вже семимильно наближаємося до кульмінації з вільнюським самітом (листопад 2013-го)? Думаю, що з огляду на війну і значно вищу напругу нашого теперішнього "бути чи не бути", ми ближчі до другого варіянту. Тобто трьох із половиною років на протестне розгойдування в нас просто немає.

Втім можливо, що насправді ми десь посередині.

Тим часом кидається в око одна незаперечна і, щиро кажучи, очікувана обставина: методички провладних коментаторів залишаються незмінними з тих-таки януковицьких часів. Маємо виразне і систематичне підтвердження того, про що я писав ще в часи президентської кампанії: "нові обличчя" є лише софт-версією старих із партії реґіонів. Деякі сумніви можуть виникати хіба щодо "софтовості". Але вже найближче майбутнє покаже: не дай Боже, все виявиться якраз навпаки, і стара партія реґіонів буде нам здаватися софт-версією нинішньої "молодої команди".

"Нові обличчя" є лише софт-версією старих із партії реґіонів

Два лейтмотиви провладних методичок, на які не можу не звернути уваги, промалювались останніми тижнями у зв'язку з підписанням горезвісної формули Путіна – Зеленського, що її задля заморочування в нас дотепер називають формулою Штайнмаєра. Цей прийом (із підміною авторства), до речі, й сам по собі заслуговує на увагу. З одного боку, прив'язування схованого за "формулою" капітуляційного пакета до складно вимовлюваного німецького прізвища покликане сяк-так заспокоювати проєвропейську громадськість країни: цього, мовляв, бажає для нас не Москва, а Європа. З другого боку – викликати обурення критичних щодо Заходу патріотичних кіл такою нібито німецькою ініціятивою: продажна Європа, мовляв, уже змовилася з Москвою й кинула нас. Таким робом кремлівська технологія намагається вбити не одного, а щонайменше двох зайців.

Ведемося ми на це чи не ведемося? Відповісти складно. Нібито не ведемося, бо "формули" переважно не сприймаємо – причому не сприймаємо її активно й навіть аґресивно. Й водночас нібито ведемося, бо складно вимовлюване німецьке прізвище таки увійшло до нашого актуального політичного словника і звучить у наших внутрішніх суперечках по мільйони разів на день. Українці таки навчилися масово вимовляти слово "Штайнмаєр", і це прикро, бо на його місці мало би бути значно для них простіше сполучення Путін – Зеленський. Ну або якийсь там Сурков – Сайдік чи щось таке.

Українці таки навчилися масово вимовляти слово "Штайнмаєр", і це прикро, бо на його місці мало би бути значно для них простіше сполучення Путін – Зеленський

І все-таки про згадані лейтмотиви. Їх, як я вже написав, два – й обидва виглядають перфектним дежавю.

Перший полягає у, сказати б, лоялізації преЗе!дента. Він не бажає зла Україні, стверджують численні коментатори, він сповнений доброї волі, але в нього замало досвіду. Допоможімо йому. Нині йому жахливо нелегко. Він мусить протистояти і Москві, й Заходу, тож дуже потребує нашої підтримки. Наші протести проти "формули Штайнмаєра" – одна з її форм. Протестуючи, ми підтримуємо проукраїнський (не промосковський і не прозахідний) курс національного лідера і забезпечуємо йому надійні тили.

В чому дежавю? А ви вже не пригадуєте, як восени 2013-го ми всі мали згуртовуватися навкіл Януковича? І навіть після того як "злий Азаров" перекреслив євроінтеґрацію, серед нас знаходилося ще до дідька наївняків, які вірили, що "добрий Янукович" усе одно підпише все, що треба, у Вільнюсі. Мусимо тільки як слід підтримати його нашими протестами. Додати йому аргументів і снаги. Чим це закінчилось? Відомо чим: Янукович тій підтримці поаплодував. Я вже чомусь бачу, як це невдовзі робитиме софт-Янукович.

Другий лейтмотив (а з ним і ще одне дежавю) покликаний демотивувати потенційних протестувальників. Ні на які майдани не виходьте, вправляють їм мізки коментатори. Ви ж не порохоботи, яким усе "неймется". Це все проплачені мутки нашого колишнього, в якого відібрали "владу і годівницю". Не піддавайтеся, зберігайте спокій.

Усе точнісінько, як тоді: якщо ти проти Януковича, то ти за "варофку". Так і тут: якщо ти проти преЗе!дента з його "формулою", то ти за "баригу"

Усе точнісінько, як тоді: якщо ти проти Януковича, то ти за "варофку". Це вона каламутить – і навіть зі своєї в'язничної камери. Так і тут: якщо ти проти преЗе!дента з його "формулою", то ти за "баригу". Це він проплачує мітинґи і готує путч.

Деморалізувати й розколоти – от і вся тактика, універсальність якої аж волає до неба: невже з нашою пам'яттю можна аж так примітивно гратися? Колись "варофка", тепер "барига" – нічого нового під українським сонцем. Той самий маскарад, ті самі російські розробки, втілювані в Києві тими ж виконавцями.

- Щось цікаве, принце? - запитує український Полоній.

- Нічого надзвичайного. Граблі, граблі, граблі, - відповідає український Гамлет.

Публікується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода