Так багато свободи, як оце нині, в українців ще не крали. А їм це чомусь у кайф

Інтелектуальну еліту народ люто зневажає. Любить понтовитих і нахабних

Трохи більш як за два тижні в Польщі чергові парламентські вибори, і тамтешні медія дедалі частіше публікують результати все нових і нових опитувань. Згідно з ними, партія влади ПіС надалі є лідеркою та, найімовірніше, збереже свою, як тепер це в нас називають, монобільшість.

Але збереже чи не збереже – ми невдовзі побачимо. Я тим часом проглядаю коменти розгніваних результатами опитувань поляків, де – знову ж дедалі частіше – лунає щось наче чудово знаний нам рефрен "Та що ж це за народ такий?". З чого цілком очевидний висновок, що не лише в Україні освічена, критично і вільно мисляча верства (її ще в образу прозивають "інтелектуальною елітою") нині перебуває в конфлікті з т. зв. народними масами. У Польщі, значить, теж, - пише Юрій Андрухович для видання "Збруч".

При цьому польські автори коментів у своїй критиці тамтешнього "насєлєнія" йдуть переважно значно далі за українських. Або якщо не далі, то в кожному разі глибше – в сенсі історичному. Доволі часто мені трапляється оцінка, що її можна викласти приблизно як "А що ви взагалі хочете від народу, в якого гени кріпосних рабів волають про себе й донині?".

Ми ж ніби в сенсі закріпаченості всім тим полякам ще й яку фору даємо – з усіма своїми колхозами та ґулаґами

"Оце тобі шляхта, – думається мені. – Про що вже тоді казати нам, українцям?" Ми ж ніби в сенсі закріпаченості всім тим полякам ще й яку фору даємо – з усіма своїми колхозами та ґулаґами. У нас же, попри кріпацькі, ще й посткріпацькі гени. А попри радянські, ще й пострадянські. Може, саме тому й партія влади у Польщі набирає ледь більше за 50 відсотків підтримки, а в нас чи то 73, чи вже навіть і 79? Щоправда, й до виборів у них лише два тижні, а в нас – якщо вибори ще взагалі колись будуть – цілих п'ять років.

Крім того, в нас, треба визнати, значно сутужніше з інтелектом. Тож навіть і таких дискусій, як у польських медіях, не виникає. До всіх наших інших відсталостей – технологічної, інфраструктурної, соціяльно-гуманітарної – додалася ще й розумова. Народ, який дотепер завжди вирізнявся незвичайною інтуїтивною мудрістю, своєчасно мобілізуючись і ставлячи заслін черговому узурпаторові то "Україною без Кучми", то Помаранчевою революцією чи Євромайданом, раптово кудись подівся. Збайдужів, отупів? Стомився, врешті-решт? Але якщо так, то від кого стомився – від себе самого?

Українці масово погоджуються з недвозначними проявами нової і, щиро кажучи, безпрецедентної узурпації

Під цю заколисливу втому українці масово погоджуються з недвозначними проявами нової і, щиро кажучи, безпрецедентної узурпації. Так багато свободи, як оце нині, просто на очах у них ще не крали – а їм це чомусь у кайф. Нещадні колись до Януковича з його "козлами, которые мешают нам жить", сьогодні вони пропускають повз вуха або вдають, ніби не чують, багатьох речей "куда похлеще". У фаворі – примітивний банальний грубіян, наділений високою посадою в "команді нових облич", позер і крикун (як варіянт – хрипун або шипун).

Бо що таке нині успіх політика в уявленні пересічного українського громадянина? Щось як історія з Попелюшкою. Все має статися раптово й одразу, а головне – цілком поза логікою, дивом. Перемогти, як і в казках, мають хитрість і фартовість головного героя. Мудреці, розумники й жалюгідна "інтелектуальна еліта" йдуть лісом. Народ їх люто зневажає, як зневажав у шкільні роки відмінників. Тих, яким не треба було зазубрювати формули або купувати вчителів, щоб отримувати високі оцінки. На противагу таким у нас тепер люблять простих, недорікуватих, зате "ефективних", понтовитих і нахабних. А якщо такий здобув собі ще й телевізійну популярність, то шалена підтримка виборця забезпечена апріорі.

Мудреці, розумники й жалюгідна "інтелектуальна еліта" йдуть лісом. Народ їх люто зневажає, як зневажав у шкільні роки відмінників

Хто вилікує нас краще за доктора Комаровського? Хто порятує від нудьги, як не "Вечерний квартал"? Хто нагодує паштетом зі солов'їних язичків, як не ресторатор Тищенко? І вершина піраміди – хто приведе нас у всеосяжне Щастя, як не актор Голобородько?

Вони і тільки вони.

У цьому світлі трохи прояснюються й деякі привиди недалекого минулого.

Хіба дивно, що в нас був Яник, якщо пів країни виросло на російській тюремній естетиці з її "ворами в законе" та "общаком"?

Але й зовсім не дивно, що цей блатний зашкал урівноважував Ющ із його іконами й черепками. Мрія про заможне сільське життя, пасіку, власний трактор і садибу, повну автентичного мотлоху, так само здатна захопити мільйони. Актриса ж, майже кріпосна, і жертва моди та кількох режимів Тимошенко – хіба не в ній тисячі українських жінок бачили найкращу з версій себе?

Тарас Григорович значну частину свого життя пробув у кріпацтві. Це правда. Але інша правда в тому, що жодного рабського гена цей чоловік у собі не носив

Якщо відповіді на більшість питань сьогодення слід шукати в минулому, то повернімося ще на секунду до кріпаків. З дитячих літ нам розказують, що найвидатніший син народу (а водночас і батько його) Тарас Григорович значну частину свого життя пробув у кріпацтві. Це правда. Але інша правда в тому, що жодного рабського гена цей чоловік у собі не носив. Тобто злидні, нестатки – так. Але неволя – ні. Тому він такий і виріс.

Десь так воно тепер і з моєю надією на те, що 28 років (і злиднів, і нестатків, але аж ніяк не неволі) даремно не минули, й інтуїтивна мудрість народу вже примружила око, беручи на приціл метушливу й нікчемну зграю, що по приколу нарекла себе його слугами.

Публікується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода